Розділ 30

Настя прокинулася на світанку, задовго до наведеного з вечора будильника. Солодко потягнулася, розігріваючи м'язи шиї та спини й повільно спустила ніжки на прохолодний паркет своєї спальні. Позіхнула, натягуючи на себе махровий халат й вже мріяла про те, як поніжиться під теплими струменями води, як раптом, заклякла. На її ліжку щось поворушилося, здіймаючи ковдру вгору й повернувшись в інший бік, мирно засопіло. 

Настя здивовано закліпала оченятами й піднісши руку до зіниць, протерла їх. Впевнилася, що не спить, ущипнувши себе за ліве зап'ястя і тепер там буде помітний синець. Її шкіра виявилася надто чутливою до будь-яких подразнень. Особливо, шкіра обличчя, котра потерпала від настирливих, проте смачних та приємних, поцілунків Михайла і його колючої бороди.

Настя знову огледілася довкола в пошуках чогось, що могло захистити її, — коли її таємничий гість ледь чутно захропів, — й взяла до рук невеличку фарфорову статуетку, подаровану Галкою на іменини. Навшпиньках підійшла до ліжка, обережно взялася за край простирадла й одним махом стягнула його з непроханого гостя. Вже хотіла замахнутися й надавати тумаків злочинцю, який прокрався в її святиню, проте… 

Настя зупинилася, опустивши неквапливо руку й розплилася в ніжній усмішці. Тепла хвиля збудження прокотилася по її тілу, огортаючи легким серпантином задоволення. Бо її очі споглядали на того, про кого мріяла усі ці довгі та одинокі роки розлуки. 

Михайло… Він спав на правому боці, обіймаючи подушку однією рукою. Інша ж рука мирно спочивала поруч. І вона могла добряче розгледіти славетне татуювання коханого і кожну його дрібничку.

Він був прекрасний, її коханий. А ще такий люблячий та турботливий, що в душі ставало так тепло-тепло, неначе довкола не люта зима, а гаряче сонячне літечко. І ці його обійми — міцні, надійні, рідні.

Настя так замилувалося, що й оком не моргнула, як опинилася в полоні. В його полоні. 

Михайло упіймав її за руку й притягнув до себе. Усадив на коліна та занурився носом в біляве волосся, котре так смачно пахло. Видавши здавлений стогін, відкинув пасмо й поцілував у шию. Шаленів від тепла рідного тіла та емоцій, що розпирали зсередини. Хотілося кричати на увесь світ про своє щастя. 

— Ти така красуня, — прошепотів, кусаючи за мочку вуха. 

Настя мало не зомліла від такого дотику й задоволено прикрила повіки. Хвиля неймовірного задоволення огорнула її тіло. Захотілося зупинити мить. Їхню мить. 

— Снідати будеш? — прошепотіла, мліючи в обіймах найкращого чоловіка.

— Звичайно буду, дорога дружино, — останнє слово Михайло навмисне вимовив по складах, викликаючи метеликів в животі коханої. Щоранку бачити її закоханий погляд — найпрекрасніше, що могло лишень трапитись з ним. 

Настя подарувала Михайлу ніжний поцілунок в щоку й неквапливо виплутавшись з полону його рух, поспішила на кухню. 

 Серце шалено стукотіло, переповнюючись ніжними почуттями. Вона досі мліла та червоніла під його палким поглядом й божеволіла від дотиків. А новий статус “дружина” — набутий лишень кілька днів тому — вводив її в стан ейфорії мало не щохвилини. А коли Яворський ще й озвучував це — Настю переповнювали такі нестримні та шалені емоції, що їй хотілося співати, танцювати й кричати на весь світ про своє щастя. І ділитися радістю з кожним зустрічним.

Нарешті вони відшукали шлях один до одного. Нарешті разом. Назавше. Навіки. Усміхнені, закохані, щасливі. І нікому у світі не під силу розділити їхній союз. 

Після довгої та бентежливої розмови в парку, Настя нарешті змогла відпустити минуле та довіритися Яворському. Звичайно, що таке важливе рішення їй далося не легко та не відразу, однак — зізнання Михайла заклали хороший фундамент в початок їхніх стосунків нині. 

По-перше, Настя змогла подивитися на ситуацію очима коханого, відчути його хвилювання, страх та бажання все налагодити. А по-друге, вона переконалася в тому, що ані Михайло, ані вона сама не прагнули образити один одного. А їхній розрив — жахлива несправедливість, спровокована випадком й втручанням третьої особи. З гіркотою та образою в душі, Настя сприйняла той факт, що саме її рідна матір стала причиною їхнього розриву. Ця правда була найболючішою. 

— Як смачно пахне, — теплий подих лоскотав відкриту шкіру й викликав дрібні шалені сирітки на ній. 

Настя усміхнулася й дозволила коханому обійняти її за талію. Мить — і гарячі вуста торкнулися шиї. Тіло здригнулося, а шкіра запалала від імпульсів, котрі хвилею збудження прокотилися в ній. 

— Але ти смачніше, — додав Михайло, покриваючи поцілунками обличчя коханої. 

— Михайлику, може не зараз? — вона повільно повернулася в його обіймах й завмерла, розглядаючи сповнені кохання та ніжності рідні очі. 

— Боїшся, що я з'їм тебе? — лукаво промовив, наближаючи свої уста. Це божевілля, що накрило їх відразу після остаточного примирення, не відпускало ні на мить. 

— Боюсь, що Сашко почує і прибіжить сюди. Йому ще зарано таке бачити.