Настя так задивилася на малюнок й занурилася у свої думки, що не відразу помітила свого супутника. Навіть кроків його не почула. А коли очі все-таки запримітили знайомий силует, тікати було пізно. Та й не вихід це.
Рано чи пізно, а їй доведеться поговорити з Яворський. І поставити йому ті питання, котрі турбують її душу й змушують сумніватися в коханому. Без цього, на жаль, вони своє майбутнє не зможуть побудувати.
— Насте, — осілим тоном промовив Михайло. Взяв її долоньки у свої, жадаючи зігріти побілілі пальці.
— Як ти мене знайшов? — перебила його вона.
— Я йшов слідом, — зізнався, продовжуючи розтирати холодну шкіру, — Весь час був поруч. Бо не міг відпустити тебе не пояснивши усе.
Серце гулко застукотіло в грудях, а в голові — зазвучали слова матері про гроші.
“Невже зізнається?”
На очі накотилися непрохані сльози. Хоч плакати — зовсім не хотілося. Принаймні, перед Михайлом. Нехай їй і боляче та лячно, але розводити мокроту та влаштовувати істерики — не в її стилі.
— Усе-усе? — перепитала, прикушуючи губу.
Вона все ще боролася сама з собою, не знаючи чи варто вірити словам матері. Бо не знала у чому полягає сенс її запізнілої правди? Для чого ненька заговорила про кляті зелені папірці саме зараз? Адже вона запросто могла розповісти Насті про це ще п'ять років тому. Не хотіла ще більше травмувати доньку чи все-таки притримала цей козир просяк випадок?
Голова йшла обертом від думок, а серце шаленіло від смертельної туги та болю, що огорнули його своїми пазурами. І вгамувати їх, здавалося, не сила. Та теплі дотики Михайла і його закоханий погляд, дарували крихітну надію на те, що шанс у них — все ж є.
— Питай все, що тебе цікавить.
— І відповідати будеш чесно? — Настя зіщулила очі.
— А як інакше.
Михайло притягнув Настю до себе й обійняв за плечі. Вона вся трусилася від холоду, хоча здавалося, сама цього не помічає.
— Те, що сказала матір про гроші правда? — вичавити з себе ці слова було справжнім катування, але ще страшнішим було очікування відповіді.
Настя навіть прикрила очі та затамувала подих, подумки наказуючи собі бути сильною.
— І так, і ні, — злетіло з вуст Яворського. Настя випрямилася й розплющивши очі, заглянула в рідні вири.
— Поясни.
— Пам'ятаєш, як шість років тому, у мого батька діагностували пухлину в кишківнику?
Настя кивнула.
— Ця новина застала нас зненацька, вибивши з колії, — Михайло відвів погляд, — Діяти було необхідно відразу. Операція, хеміотерапія, дорогі препарати. А грошей на це все не було. Точніше було, спочатку, а потім… — він зітхнув й потер рукою шию, — Якщо коротко, то запаси батьків швидко закінчились, як і мої. А у брата, на той час, їх взагалі не було. Студент першого курсу, молодий, зелений, що з нього взяти?
Настя пам'ятала той період. Важкий та турботливий для її коханого. Але, благо, все вирішилося за кілька місяців інтенсивного лікування. Батько Михайла одужав, хоч і був змушений пожертвувати комфортом звичного життя: пройти курс хімії, пережити операцію та поріднитися з пластиковим пакетом, що замінив йому шматочок кишки.
— І ти позичив гроші у моїх батьків?
Це було б логічно. Адже родина Насті ніколи не бідувала і могла надати допомогу нужденному. Та чому їй про це ніхто не сказав, вона не могла зрозуміти.
— Вони самі запропонували надати мені певного роду кредит. Говорили, що можу повернути тоді, коли батько одужає. І навіть процентів не вимагали.
Настя насупилася, зсунувши густі чорні брови.
— Я не міг відмовитись, попри непрості відносини між мною й твоєю матір'ю.
Настя прочинила рота. Вона й не здогадувалася, що Михайло знає про неприязнь її неньки. Ніколи йому про це не говорила, бо боялася образити. А виявляється, він сам здогадався чи може… “Невже вона таки щось йому говорила? Нестерпна жінка!”
— Сама розумієш, мені не було до кого йти й просити допомоги. Та й відмовлятися було б егоїстично. Я мав потурбуватися про батька, підтримати матір. Я їм завдячую усім. Я не міг інакше.
— Я розумію, — видихнула, подумки лаючи себе за неуважність та дурнуваті сумніви, і матір за наклеп та бажання посварити її з коханим, — Кожен би так вчинив заради життя та здоров'я рідної людини.
— Тепер, я вже не впевнений, що варто було. Я не думав про наслідки. Навіть не допускав у що може вилитись ця допомога.
— Ти про що?
— Коли батько видужав, і зрештою зміг назбирати необхідну суму й повернути борг, — Михайло зупинився, зціпив зуби, заскреготівши ними так, що аж сирітки виступили на Настиній шкірі, й лишень видихнувши гіркоту, що зібралася на язиці, продовжив, — Твоя матір відмовилася брати гроші. Вона сказала, що це плата за розрив з тобою. Ба більше — вона запропонувала ще грошей та місце в тій клятій клініці, куди я не хотів йти працювати навіть за мільйони. Та вона була ладна все віддати, аби я назавжди зник з твого життя.