Розділ 22

— Як поживаєш? — голос Михайла звучав тепло. Так, неначе він зустрів не просто знайомого, а старого друга і його появі неймовірно радий. 

— Завдяки тобі, пречудово, — всміхнувся Остап, випускаючи з обіймів Яворського. Відступив у бік та склавши руки на грудях, мовив:

— Та й ти, як я бачу, не шкутильгаєш.

Остап зміряв поглядом Михайла. 

— Як бачиш, — розвів руками Яворський. Шкутильгати він перестав давненько, як і використовував тростину. Хоча біль в м'язах його тривожила час від часу. Та відчувати себе калікою зовсім не хотілося. Вистачило йому жалісних поглядів медсестер та інших пацієнтів реабілітаційного центру, як і тривожних поглядів сусідів та родичів. Наївся цього добра вдосталь. Досить. Він сильний і він впорається. 

— Так це ж чудово, — радісно мовив Остап, — Хоча… — замислившись, додав: — Дівчатам подобаються чоловіки зі шрамами та й взагалі. 

Яворський фиркнув й вкотре обійняв друга. І всі присутні на сто відсотків впевнилися, що вони познайомилися під час військових дій.

— Так ви разом в підрозділі служили? — озвучив думки Насті господар оселі, передаючи Остапу стілець. 

—  Не тільки, — промовив той, розміщуючи стілець поруч. Вмостився зручніше та підсунувся до столу, — Ми з Міхом разом і вогонь, і воду, і мідні труби пройшли. Якби не він, я б зараз годував черв'яків.

Жінки охнули, чоловіки задумливо кивнули І лише Настя, прикусивши губу, намагалася стримати сльози, що забриніли в очах.

Вони не говорили про волонтерство Яворського, як і про саму війну. Настя боялася лізти в душу до коханого подібними питаннями, вважаючи, що ще не час.

Спочатку, вона хотіла налагодити їхні стосунку, а вже потім — йти далі.  Та й сам Михайло не поспішав торкатися даної теми в їхніх розмовах. 

— Ти перебільшуєш, — Яворський сів на свій стілець й ухопив Настю за руку. поставив її собі на коліно, ігноруючи насуплений  погляд Карпини Станіславівни. Цього разу — він піде до кінця. І байдуже, що там вважає ця самовдоволена жінка. Колись, він вже послухався її й мало не втратив свою долю. Вдруге, він не попадеться на її вудку. 

— А от і ні, — наполягав Остап, залучаючи усіх присутніх до дискусії, — В один з чудових травневих днів, коли ми вели розвідку неподалік ворожого табору, на нас напали противники. Атакували зненацька, хоча й були підписані ті кляті угоди про ненапад. Міха мене прикрив собою, мало не злапавши мою смертельну кулю. Бо та остання, мене б напевно добила. 

— Ого, — протягнула Устина, кліпаючи очиськами, — А що було далі?

— Міха самотужки, під обстрілами, витягнув мене пораненого й викликав допомогу. 

Галина, Неля на Устина відразу перейнялися співчуттям до гостя й зачаровано вслухалися в його розповідь. Чоловіки ж, всі, як один — сумно зітхнули й вирішили випити по чарці в пам'ять всіх тих, хто віддав життя за свободу й безпеку країни. 

 — Отакої! — плеснула в долоні Галка, — Та ви у нас герой, Михайле Івановичу, — додала, милуючись Яворським й тим, яким вогнем закоханості горять очі її любої Настуні, — Чого ж не сказали про пільги? І взагалі, мовчали про… Ех, якби я знала, — все голосила господиня дому. 

Яворський зніяковіло торкнувся рукою потилиці, почесав її. Не розповідав, бо якраз не хотів подібної реакції. Не любив, коли його жаліли. Не маленький же. Ну воював, ну потрапив під обстріл, кулю за брата спіймав, той  що?

— Якби ти знала, то замучила б своєю турботою, Галю, — втрутився її чоловік, по-доброму всміхаючись. Він, як ніхто інший знав про материнський інстинкт своєї дружини. 

— Це точно, Міха, — підтвердив Остап, — Тебе б заманили в гості й залюбили до смерті, — Він видав смішок й сунув до рота бутерброд зі шпротами, — Мама Галя всіх любить й всіх хоче приголубити. 

— А я гадала, що це лише мене вона так опікає, — вступила до розмови Настя, потроху відходячи від ступору. 

Розповідь Остапа неабияк сколихнула її свідомість. Так, вона знала, де був Яворський і чим він займався останні кілька років, але подробицями не оперувала. І від того, дихати поруч із коханим було набагато простіше. Та зараз, її охопила невимовна туга та біль й певного роду відчай, через те, що не була поруч в такий важкий для нього час. Мабуть, і проблеми з ногою через ту кляту кулю. 

 — Ми всі страждаємо від надмірної любові Галочки, — промовила Неля й разом з Устиною розсміялася. 

Галка махнула на них рукою та вирушила на кухні за черговою порцією смаколиків. За столом повисла тиша. Кожен занурився у власні думки, вражений розповіддю Остапа про вчинок Яворського. 

— До речі, — дожувавши шматок шинки, заговорив гість, — А де обіцяна мені наречена? 

Настя закашлялася, не встигнувши проковтнути сік, котрий пила. Щоки залилася багрянцем, а по тілу пройшов легкий заряд току. 

— Ну… — протягнула Галина, опинившись в кімнаті з тарілкою пиріжків, — Вона… 

Настя мовчала, не знаючи, що відповісти. Карпина Станіславівна тим часом сканувала її та всіх гостей прискіпливим поглядом. 

— Запізнився ти, друже — раптово одізвався Михайло, притягуючи Настю до себе за плечі.