Розділ 21

Коли Настя зрештою зібрала думки до купи й наважилася щось сказати, у квартирі пролунав дзвінок. Господиня дому, мама Галка, підстрибнула й вибачившись перед гостями, шмигнула в коридор. 

— Це напевно Остап прийшов, — випереджаючи гостей, вимовив Віктор Петрович й теж встав з-за столу, — Він… — чоловік зробив невеличку паузу, вочевидь роздумуючи, як краще подати інформацію, — Він мій колега. Нещодавно прийшов працювати до нашої фірми. Хлопець молодий, тямущий і одинокий, — Петрович хмурив брови та чесав потилицю своєю величезною рукою, схожою на ведмежу лапу, — Мені стало шкода малого і я його запросив. Все-таки, свято. 

Настя слухала Віктора, затамувавши подих, бо в голові промайнула остання розмова з Галкою. Вона ж обіцяла влаштувати чергове побачення на осліп саме на Різдво. Мабуть, тому й покликала її батьків — аби у неї не було ані шансу втекти від майбутнього з непоганим хлопцем. 

Настя завертілася на стільці. В глибині нутрощів підіймалася буря обурення на саму себе. Як вона могла забути про таке? Дурепа! Ще й Михайла привела з собою. 

Звичайно, що коханого вона б не покинула заради шансу познайомитися з кимось, хто сподобався її подружці. Проте, могла б відмовитися від участі в цьому балагані та залишитись вдома. Відсвяткувати Різдво лишень вдвох — було б прекрасно. “Ох, Насте!”

Тупотіння ніг наближалося і Настя, прикусивши губу, прикрила повіки. Подумки, вона молилася, аби подруга не бовкнула зайвого й не почала представляти цього Остапа усім так, неначе він… Він — хто? “Ой, леле…”

Хвилювання наростало, віддаючись легким трепетом в грудях та прискореним серцебиттям. Ще мить і на чолі виступить піт, так сильно Настя напружилася, очікуючи появи ще одного гостя. Вона вже готувалася до апокаліпсиса, котрий їй влаштує, згодом, і рідна матінка, і господиня дому. І якщо другу ще можна буде переконати в тому, що Настя свій вибір зробила і це лише на краще, то переконати Карпину Станіславівну буде завданням не з легких. Якщо взагалі реальним. 

Похмурий та набундючений вираз обличчя Карпини додавав гостроти Настиним відчуттям. І чимало причин для роздумів. Якщо мати все ще мовчить, і не кричить, як той поранений звір, на весь будинок — варто готуватися до чогось більш глобального. Настя б не здивувалася, якби мати, завтра ж, викликала б її до суду й вимагала б морального відшкодування за зіпсований настрій, свято та ще багато чого. Карпина Станіславівна з першої зустрічі не злюбила Яворського і змінити її думку, Насті на жаль не вдалося. Як і дізнатися вагомі причини такої антипатії. Та чи вони були?

— А ось і ми! — Галина увійшла до покою, притримуючи за руку Остапа. 

Молодий чоловік, приблизно тридцятирічного віку, високий та міцної статури, голосно привітався з усіма, осяюючи кімнату теплою усмішкою. Усі присутні чоловіки, один за одним, підійнялися та полізли до гостя вітатися. Жінки ж — двоюрідна сестра Галини Неля, її донька Устина та Карпина Станіславівна — кинули кілька слів вітання у відповідь й зачаровано спостерігали за новоприбулим. Характерний блиск в очах матері Насті зовсім не сподобався й змусив стиснути вільну руку в кулак. Бо інша долоня, увесь час, була затиснута між гарячими пальцями Михайла. Він весь час торкався її долоні своєю й легенько погладжував, виказуючи таким чином свою підтримку. 

Та раптом, її рука отримала свободу, а сама Настя відчула легкий дискомфорт. Вона залишилась одна, без надійного тилу та захисту. Яворський встав, аби й собі привітати гостя. Що зовсім не дивно, враховуючи манери чоловіка. 

— О, Яворський? А ти тут яким чудом? — проговорив Остап, широко усміхаючись. 

Михайло хмикнув у відповідь та поліз обіймати гостя, ошелешивши усіх присутніх, як і саму Настю, своїм жестом. 

— Вітаю, малий, — проговорив, поплескуючи хлопця по плечу.