Розділ 20

Яворський витримав не надто доброзичливий погляд Карпини Станіславівни й допоміг Насті зручніше вмоститися за столом. Підтягнув її стілець ближче до свого та нахилившись ближче, прошепотів:

— Все буде добре. Я поруч, — його голос звучав так ніжно та лагідно, що Насті відразу захотілося притулитися до коханого, опустити голову та плече й слухати розмірений стукіт серця. 

Та натомість Настя взяла з рук Віктора Петровича — господаря квартири й за сумісництвом чоловіка Галини — тарілку з салатом й пригостила ним себе та Михайла. Нанизала на виделку кілька шматочків шинки та сиру й вхопила з великої тарелі — тарталетку.

 Їла Настя повільно та з осторогою, пережовуючи кожен шматочок, котрий, як на зло, не ліз в горло, бо його стиснуло болючим спазмом страху. Страху підійняти погляд та глянути на батьків. Їхньої реакції вона очікувала наче удару блискавкою й була впевнена, що нічого доброго це їхнім з Михайлом стосункам не принесе. І як мати ще не розгледіла обручку? І чого так довго мовчить? 

Десь на краю свідомості миготіла, неначе лампочка на ялинці, думка про те, що їм не варто було пертися сюди та й вона, Настя, могла б поцікавитися у колеги, хто буде на святковій вечері. Як й могла здогадатися, що невгамовна Галка запросить не лише своїх родичів, друзів та нового кандидата на серце Насті, а і її батьків, котрі вічно жаліються на те, що лишень вдвох зустрічають Різдво. 

Останні кілька років Настя не була присутня на святі у мами й тата: то через робочі моменти, то через не бажання слухати розмови матері про нікчемність Настиного існування. Неньку Настя любила, ба більше — обожнювала та на жаль, вони не поділяли тих самих ідей та життєвих принципів. А батько — справжній жіночий підкаблучник — не вмів перечити дружити й захищати, хоч і єдину та дорогу доньку від нападок матері. Та й хто б став його слухати? Вже точно не Карпина Станіславівна. Такої самовпевненої та впертої жінки, мабуть, ніхто не бачив і переконати б не зміг — навіть сам Бог. У неї на всі була своя думка — єдино правильна. 

Карпина Станіславівна доволі часто нарікала на те, що донька думає не тим місцем, що треба й примудрятися паскудити своє життя: спочатку невдалим вибором хлопця, безглуздими та безперспективними відносинами, не тією професією(хоч бути педіатром справа не проста й доволі відповідальна, Карпина Станіславівна воліла б бачити доньку стоматологом чи хірургом, бо саме там крутяться великі гроші, там вона бачила престиж на перспективи), потім роботою не в тій лікарні, не з тими людьми, не на тій посаді  про яку так мріяла Карпина. А про зовнішній вигляд та манери доньки й годі було  базікати. І з кожним таким святом — коли вік Насті перевалив за тридцять — Карпина все більше насідала на доньку, мотивуючи її змінити абсолютно усе у своєму житті. 

Настя боролася, як могла з забаганками матері й відчайдушно відстоювала свою позицію. Але дуже часто, не з вини самої дівчини, такі розмови закінчувались скандалами. Після яких, Настя днями відходила від стресу, а Карпина Станіславівна вдало та навмисно ігнорувала доньку. І лише через батька передавала їй коротенькі звістки — невдячна, нахабна, не вихована і вона ще пошкодує.

І Настя шкодувала. Доволі часто. Та лишень про те, що не вміла захистити саму себе й доказати матері, що вона давно не дитина й має право на власні помилки, якими б страшними вони не були. Власні “шишки” цінніші аніж чужі переповідки про них. 

— Настуне, а то що на пальчику? — одізвалася двоюрідна сестра Галини — Неля. Вона сиділа по праву руку від Насті й з цікавістю розглядала персня. 

Настя навіть не встигла що-небудь відповісти й в надії на диво, прикрила повіки. Дивитися на матір не хотіла, боялася. Як і того, що ненька не просто зверне увагу на кільце та оцінить його, а встане й зі смаком висловить все те, що у неї на думці. А там, і Настя це знала, — нічого хорошого про Яворського та її доньку. 

— І справді, Насте, що це у тебе? — трішки голосніше запитала Карпина Станіславівна, все-таки змусивши Настю поглянути на неї.