Розділ 16

Одному богу відомо, що пережив Михайло, та завдяки чому у нього з'явився цей фенікс. Ні одна жива душа не знала подробиць трирічної давнини та й чоловік не поспішав ділитися ними з кимось. По-перше, не хотілося лякати рідних та близьких страшними розповідями про війну, а по-друге — він не звик нарікати на долю й жалітися кому-небудь. Саме тому, розповідати Насті про те, як він разом з кількома солдатами підірвався в танку на міні — Михайло не став, як і повідомляти, що був єдиним з команди, хто вижив. Псувати такий ніжний, романтичний та незабутній ранок — не було бажання.

Якщо коли-небудь кохана поцікавиться походженням малюнку на його обпеченій, але вже добре замаскованій фарбами шкірі, то він їй обов'язково розкаже, а доти — буде мовчати неначе партизан, оберігаючи тендітну душу дівчини. Ні до чого їй зайве хвилювання. Зрештою, як і самому Михайлові не варто подумки повертатися до тих страшних подій, котрі намистом зі шрамів прикрашають його тіло.

Мабуть, саме через це Яворський й не повернувся до Насті та навіть не спробував помиритися з нею вже після першої поїздки на фронт. Під час першої ж вилазки, Яворський мало не схопив кулю, рятуючи від кровотечі одного з юних бійців. Врятував відмінний слух та велика жага до життя й він встиг впасти на землю за мить до того, як пролунав постріл. 

Страх за власне життя та життя тих, кого поклявся рятувати був настільки сильним, що Михайло самотужки дотягнув пораненого до безпечного місця й зміг зупинити кров. А потім, коли емоції притихли й розум прояснився від величезного викиду адреналіну, Михайло зумів викликати допомогу. 

 Відходив від того інциденту, Яворський довго і навіть обдумував покинути волонтерство. Проте, повертатися не було куди. Батьки його переїхали до брата, котрий на той час проживав у Польщі, всі друзі та колеги або були зайняті своєю родиною й не мали часу няньчитись з великим дядечком, або ж були закордоном — хто на заробітках й у пошуках кращої долі, а хтось — так само як Михайло — займався волонтерство в інших гарячих точках світу. А Настя… Ця дівчина була варто когось кращого й більш перспективного, аніж сина вчительки молодших класів та колишнього працівника птахофабрики. Що він міг їй дати, окрім сірої буденності та мізерної зарплати в районній лікарні, стіни якої заледве трималися купи?

Звичайно ж, Михайло міг привести Настю до Калуша — свого рідного міста — й селитися там з нею в батьківській квартирі. Влаштувався б до міської лікарні чи до будь-якої іншої клініки на мінімалку, поєднуючи основне місце роботи з нескінченними підробітками й тягнув би лямку за обох. А можливо, й Настя знайшла б собі щось до душі та навіть не шкодувала б про переїзд зі столиці. Але у всьому цьому було велике й жирне “але” — батьки Насті. І власна гордість Яворського. 

Ні перше, ані друге не дозволило б йому так вчинити з коханою: змусити покинути рідну домівку й поїхати світ за очі заради примарного майбутнього. 

— Кохання пройде, емоції вщухнуть, пристрасть притупить, а от їсти — хочеться завжди, — твердила матір Насті, — Буденність, рутина та нестача грошей можуть дуже швидко зруйнувати найсильніші почуття й перетворити рідних на ворогів, — доповідала Карпина Святославівна, сіючи в юному серці хлопця зерно сумнівів.

— Не обов'язково усе має бути саме так, — твердо та впевнено мовив Яворський, не боячись образити майбутню тещу, хоч і розумів її прагнення влаштувати доньці ідеальне майбутнє. 

— Не обов'язково.

Майбутня теща не напирала й нібито не нав'язувала свою думку Михайлу, але все частіше заводила з ним подібну розмову при черговій зустрічі. Звичайно ж, за відсутності Насті. В присутності доньки, Карпина Святославівна була чи не найкращою мамою у світі — завжди привітна, мила та люб'язна з майбутнім зятем. Навіть з пошуками роботи йому допомагала, рекомендуючи усім своїм друзям та численним клієнтам послуги Яворського, як майстра на всі руки. Бо поки Михайло навчався в аспірантурі, працювати міг лише у вихідні та в другу половину дня і не за спеціальністю. А ті копійки, що йому діставалися, як аспіранту заледве вистачало на оплату половини орендної плати житла. От він і хапався за все, що підвернеться. 

Настя неймовірно пишалася своїм нареченим. І красивий, і розумний, і здібний. А ще дуже хазяйновитий та цілеспрямований. Вона знала, що Яворський обов'язково досягне чималих висот у сфері медицини й пророкувала йому велике майбутнє. Дійсно талановитих та обдарованих природою хірургів завжди не вистачало. А в Яворського крім вище перечислених якостей додавалися й сталеві нерви та ясний розум. У екстрених ситуаціях, саме він знаходив найкращий варіант розв'язання проблем, незважаючи на рід проблеми та її походження. Коли було необхідно діяти, Михайла не зупиняв ані страх невдачі, ані чужі поради, ані небезпека. 

П'ять років назад, відмовляючись від престижної посади, Яворський був впевнений — він проживе і без подачок Настиних батьків й зуміє сам заробити собі та їм обом на життя. Варто лишень здійснити кілька поїздок на Схід і його мрія стане реальністю. Він заявить про себе, як про відважну особистість та кваліфікованого лікаря, котрий в найнепередбачуваніших умовах здатен рятувати життя. З таким досвідом, його візьмуть куди завгодно і без фальшивої протекції. 

Але зараз, подумки повертаючись у минуле, Яворський сам собі дивувався, що так необдумано вчинив: повівся на провокацію Карпини Станіславівни й сам собі ж вирив яму. Глибоку, темну та холодну. І щонайгірше — одиноку. Бо після відмови від перспективного контракту й згоди на волонтерство, Настя більше не була поруч із ним. Вона надовго зникла з життя Яворського, як і він з її.