Розділ 15

Тьмяне сонячне світло пробивалося крізь шторку, граючись відблисками на світлій блідій шкірі. Настя лежала на правому боці, підпираючи голову рукою й милувалася коханим. Водила пальчиком по шкірі від ключиці до зап'ястя й з захватом вивчала кольоровий візерунок. 

Татуювання, котре, вочевидь недавно з'явилося у Михайла, було виконано майстерно. Чіткі лінії, якість фарби та геніальна, на її думку, ідея малюнку, як такого — вражали та милували око. На татуювання насправді хотілося дивитися й обов'язково познайомитися з його власником і дізнатися причини та історію виникнення даного шедевру. Бо тільки підлітки потворять свою шкіру незрозумілими написами та зухвалими образами, дорослі ж люди роблять все більш обдумано і кожна крапка та лінія на їхньому тілі має особливе, неповторне значення й символізує їхню сутність. 

— Чому саме орел, а не інший птах? — запитала Настя, коли потрапила в пастку каламутних очей й була змушена щось вимовити, бо починала червоніти й поволі задихатися від того погляду, яким на неї дивився Михайло. 

Цю ніч Настя провела в спальні Михайла. Ніжилася в його обіймах, насолоджувалася пестощами та вихоплювала у ночі-спокусниці щасливі миті. Налюбуватися не могла на коханого й націлуватися з ним — їй було всього мало. Дотиків, поцілунків, обіймів і навіть задоволених приглушених стогонів, котрі луною котилися по кімнаті. 

За цю таку коротку ніч, Настя ніби вдруге народилася й отримала найкращий у світі подарунок про який і мріяти не сміла. Точніше, мріяти то вона мріяла, але боялася зізнатися всесвіту у своїх бажаннях. Боялася, що її сподівання марні, а надії так і помруть нездійсненними. Та сьогодні, в передріздвяну ніч, вона нарешті отримала своє диво. І від цього хотілося обійняти кожного та поділитися своєю радістю. Так добре вона давно не почувалася. 

— Це не орел, — куточки тонких вуст коханого повільно поповзли вгору, — Це фенікс. Міфічна істота, — Михайло закинув руку Насті на талію й притягнув ще ближче. Хоча, здавалося — куди ближче? Її груди й так впиралися в його тверде м'язисте тіло.

 За той час, що вони не бачилися Яворський зумів добряче натренувати своє тіло й помітно виріс в плечах. Та це було й не дивно для Насті, бо коханий завжди полюбляв спорт. Коли вони проживали разом, то він через день ходив до парку на пробіжку, а в дуже теплі сонячні дні виходив на турнік біля будинку. Її Михайло також привчав до фізичної активності й навіть якось подарував абонемент до фітнес-клубу, який став, як виявилось, в пригоді тоді, коли вони розірвали стосунки. Аби не впасти в депресію, Настя регулярно навідувалася до клубу й проводила години на біговій доріжці. Там вона познайомилася з кількома привітними дівчатами й тепер вони разом тренуються й щомісяця вибираються на так званий “дівич вечір”. 

— Фенікс… — прошепотіла Настя, продовжуючи ковзати подушечками пальців по малюнку. Така близькість їй неймовірно подобалася.  Хотілося торкатися коханого й відчувати, як пальчики поколює від напруги. Бо тілом проходили такі потужні енергетичні імпульси, що мозок весь час знаходився в стані ейфорії. Як би ж цю мить можна було зупинити та залишитись в ній назавжди, Настя б усе віддала за це, не думаючи про завтра і реальний світ довкола. 

— Так, саме він, — Михайло упіймав її долоню й поклав собі на груди, — Символ відродження, вічного існування та перемоги над смертю.