Розділ 10

День тягнувся надто довго, повільно, ніби кроками черепашки рухався, намотуючи нерви Настя на залізний кулак долі. Дівчина пурхала по будинку — готувала, прикрашала — робила абсолютно усе, аби цей вечір перетворився на справжнісіньку різдвяну казку для її коханого. Вона так мріяла про другий шанс, що знаходячись за крок до його реалізації — мало не втрачала свідомість. 

Теплі імпульси збентеження в перемішку з острахом невдачі котилися по тілу й додавали сюрреальності ситуації, що склалася. І Михайло — такий спокійний, виважений, толерантний до її найдрібніших побажань — лишень додавав гостроти відчуттям. Або ж він просто змирився з тими умовами в котрі вони втрапили завдяки пустунці долі. 

Настя зітхнула, прилаштовуючи на столі тарілки та виделки, бокали. Сервірування, котре зазвичай займало у неї від сили дві хвилини, сьогодні розтягнулося на пів години. Руки тремтіли та не жадали слухати свою господарку й вона раз по раз переставляла кухонне наряддя — надто сильно вже їй кортіло, аби все було неповторно красиво. 

За всією цією рутиною, дівчина зовсім забула про власний зовнішній вигляд та подарунок для Михайла. І якщо з першим можна було швиденько впоратись, то друге — було неможливим. Вона ж бо не планувала цю зустріч. І подарунку про запас не мала. 

Коли стрілка перевалила за познаку п'ятої вечора, Настя побігла до ванної кімнати, попередньо попередивши Яворського, що зовсім скоро вони будуть вечеряти. І аби він, обов'язково, не забув підкинути деревини до каміна. Їй хотілося створити максимально романтичну та затишну атмосферу. 

Коли на небі з'явилася перші зірочка, Настя поспішила вдягнути своє єдине плаття, котре в останню мить вкинула до валізки, підфарбувати оченята та додати прозорий блиск на пухкі рожеві губи. Волосся вона підсушила та  легко вклала. 

Виходячи з кімнати, вона хвилювалася так, наче вперше збирається з хлопцем на побачення. І не з будь-ким, а з тим, хто зачарував з перших хвилин зустрічі. Спустившись по сходинках, Настя зупинилася й глибоко вдихнула, набираючи у груди не тільки свіже повітря, а й тамуючи дикий страх, що оселився в душі. Вона тремтіла й не могла опанувати свій емоційний стан, але бажання впіймати щастя за хвіст, все ж було сильнішим. 

Михайло вже очікував її за святковим столом. Стильно вдягнутий, гарно причесаний, він сидів на стільці спиною до неї й щось розглядав у своєму телефоні. Появу Насті він навіть не відчув, а тому вона отримала кілька зайвих хвилин на те, аби заспокоїтись та не зіпсувати свято не потрібними страхами. 

— Вибач, що так довго, — пробелькотіла вона, всідаючись на стілець навпроти. Михайло підійняв голову та сфокусував погляд на ній. Тіло пройняло спазмом.  

— Ти красива, — промовив лагідно та тепло, ніби робив це щодня. 

— Ти теж, — бовкнула перше, що спало на думку, — Почнемо? Перша зіронька вже красується на небосхилі. 

— Звичайно, — Михайло взяв до рук виделку, — все дуже апетитно виглядає. 

Настя подарувала йому ніжну усмішку й сама приступила до трапези. 

Аж раптом, світло блимнуло, осліплюючи, а за мить — і зовсім погасло. 

— Іду гляну, що там, — відразу відгукнувся Михайло.

— Я з тобою, — Настя зістрибнула зі стільця й вхопилася за міцну чоловічу руку. 

— Досі боїшся темряви? — Михайло не знущався з неї своїм питанням, і було до біса приємно знати, що він досі пам'ятає такі речі про неї. Значить — хоча б інколи та згадував її.