Розділ 8

Вона майже не спала цієї ночі: то крутилася в ліжку, то міряла кроками кімнату й щоразу, чуючи дивні звуки поза межами своєї спальні, легесенько прочиняла двері й вигулькувала в коридор. Острах зустріти Михайла й велике бажання його побачити — боролися в ній доти, поки втома не зморила дівчину і вона знесилена впала на ліжко, вкотре жадаючи побачити кольорові сновидіння з їхнього солодкого минулого. 

Ранок не приніс очікуваного полегшення. За вікном все ще хурделило, а в душі не вщухала гроза. Емоції брали верх над розсудливістю та підштовхували Настю на необдумані, трішечки божевільні вчинки.

Сонна, з розпатланим волоссям та босоніж, Настя спустилася на кухню. Сидіти склавши руки їй було не до снаги. І якщо вони вже застрягли вдвох, посеред лісу на свята — значить доля дає їм другий шанс. Принаймні сама Настя в це щиро вірила. 

Поки сонячні промінчики пробивалися крізь хмаринки й гралися відблисками на припорошених снігом гілляках ялин, Настя хазяйнувала на кухні. Переглянула вміст холодильника, перевірила наявність певних продуктів на полицях в шафках й розпочала приготування. Святкова вечеря повинна бути відмінною, смачною та запашною, аби у власника цього казкового будиночка не було причин відмовлятися від неї. 

Поки в кількох каструльках готувалися картопля та морковка для салату, запарювався біб та кипіли сливочки, Настя підготувала все для тіста на вареники, подумки рахуючи скільки ще всього треба аби було дванадцять страв. Таку святкову вечерю вона готувала вперше, бо завжди поруч була мати чи бабуся. Саме вони були господинями на кухні, а Настя лишень помічниця. Та їхні чіткі настанови, дівчина все ж запам'ятала. 

“Ой, мама, бабуся… Галюня…”

Вона зовсім забула про рідних жінок, як і необхідність повідомити їм про своє прибуття до готелю. І відсутність телефону під рукою її не збентежила, бо весь цей час її думки були окуповані Михайлом, котрий досі мирно спав у своїй спальні. 

Відшукавши смартфон, Настя зателефонувала мамі та бабусі. Коротко пояснила ситуацію й причину чому не виходила на зв'язок, оминаючи розмови про Яворського. Рідні не надто любили її колишнього коханого й зайвий раз нагадувати про нього та створювати конфлікт на рівному місці, їй не хотілося. Не приведи Господь ці дві жіночки ще збунтуються і відправлять батька по неї. Настя знала, що вони й не на таке здатні. Галці ж Настя відіслала повідомлення й з відчуттям виконаного обов'язку, продовжила куховарити. 

За приємним заняттям, Настя й не помітила, як на кухню прийшов Михайло. Як і не бачила того погляду, котрим він її розглядав. Бо якби бачила, то напевно б почервоніла від кінчика носика до пальчиків на ногах. І вкотре бовкнула б дурницю, а потім — довго та старанно — висміювала б сама себе за несміливість при колишньому. З великим захопленням Настя заздрила стальним нервам Яворського та його легкості в спілкуванні з нею. 

“А може йому і справді байдуже? Стільки часу пройшло...” 

Те що розум твердив, відмовлялося слухати серце. Або ж Насті просто хотілося вірити в магію свята та його здатність подарувати їй омріяне щастя. 

— Ти вже снідала? — голос Михайло вклинився в потік її думок й повернув до реальності. Вона стрепенулася, випрямилася, підійнявши голову, та потонула в безодні коханих очей. І тільки сором стримав її, аби не кинутися коханому на шию й припасти до губ в такому довгожданому та  жаданому цілунку.