Розділ 6

 Настя не знала, що їй робити: плакати чи сміятися. Ситуація виявилася до біса банальною — вона та її колишній замкнуті в сніговій пастці.  Кращого жарту і не вигадаєш. І хто сказав, що на свята трапляються одні дива? На думку Насті — вона у справжній халепі й чудесами тут й близько не пахне.

 Перебувати настільки близько до Михайла й поводитися так, наче вони чужі — Насті було не до снаги. Ледь їхні погляди зустрілися там, на засніженій трасі, її пам'ять оживила усі спогади, калейдоскопом прокрутивши їх перед очима. Вона вже тоді відчула, що незапланована зустріч, до якої не готувалася й водночас готувалася усі ці роки — щось надломила в її свідомості та душі. І не поговоривши з Яворським по-людськи та не розставивши всі крапки над “і”, Настя не зможе покинути цей затишний будиночок. Але ж з чого почати…?

“Мабуть, з вибачень…”

Вона зітхнула та глянула на себе в люстерку над раковиною. Розпатлане волосся, багряні щоки, пересохлі потріскані губи та почервонілий ніс — викликали у неї сміх.

— Зачарована красуня, не інакше, — пробурмотіла, скидаючи з себе одяг. 

Душ, гаряча вода та кілька хвилин на самоті мали привести її думки до ладу та вгамувати непереборне бажання — обійняти Михайла. Притулитися до рідного мужнього плеча, вдихнути знайомий запах м'яти та здійснити свою мрію. 

Настя прикрила повіки, оперлася рукою об стіну й опустила голову, дозволяючи стихії води змити з себе втому, страх та хвилювання. 

Коли водні процедури набридли, а живіт вкотре забурчав, Настя зрозуміла, що пора виходити зі свого сховку. Прочинила тихесенько двері й у ніс одразу вдарив спокусливий запах їжі. Живіт знову замуркотів, підганяючи хазяйку швидше подолати відстань у кільканадцять сходинок. 

Настя хутко подолала першу та єдину перепону на шляху до кухні та завмерла.

Михайло стояв біля вікна й розмовляв з кимось через телефон — не пошепки, але й не надто голосно. Тому зрозуміти суть розмови та вгадати можливого співрозмовника — Настя не могла. Хоча якась частина її жіночої сутності дуже сильно цього бажала. 

Яворський встиг зняти з себе не тільки верхній одяг, а й кашеміровий светр та закотити рукави білосніжної сорочки. На його правиці, з-під тканини визирав шматок татуювання. 

Настя намагалася розгледіти малюнок, але з такої відстані то було нереально. Та сама думка про те, що коханий його зробив — змусила її серденько посилено стукотіти. Колись він був категорично проти подібних речей, бо вважав їх бажанням виділитись, притаманним підліткам. Що ж змінило його думку? Чи “хто”?

Настя відчула як непритаманна їй риса характеру — ревнивість — прокралася в думки, переполошила їх неначе половик курей та рушила у бік серця. У грудях здійнявся маленький ураган. Ніженьки затремтіли, плечі зсунулися, а очі защипало від непроханих сліз. 

“Не місце і не час розводити мокроту!”

Аби не виглядати по-дурному, Настя хутко опанувала себе й засунувши думки про погане далеко-далеко, пройшла на кухню. Взяла чисті тарілки, котрі знайшла в першій же тумбі, розклала на них фритату(1), додала кілька скибок чорного хлібця, та порізані Михайлом овочі. Дістала з шухляди столове начиння, з серванта — стакани, а з холодильника — апельсиновий сік та виклала все це на стільницю.

 Хазяйнувала вона тихенько, аби не потривожити своєю присутністю господаря будиночка й зайвий раз не червоніти під його прохолодним, наче море Амундсена(2), поглядом. А ще, він змушував її відчувати те, що давно намагалася викинути з серця. 

— Як же не вчасно розпочалася ця хуртовина… — прохрипів Михайло, засуваючи телефон до кишені джинсів. Він вже завершив перемовини й з втомленим та невдоволеним видом сунувся на Настю.

1. Фрита́та (італ. frittata, буквально — «смажена», «смаженя»), фриттата — італійський омлет, який готують з начинками з сиру, овочів, ковбаси або м'яса. Зазвичай фритату готують на плиті, потім доводять до готовності в духовці.
2. Мо́ре А́мундсена (англ. Amundsen Sea) — море, частина тихоокеанського сектору Південного океану, біля узбережжя Західної Антарктиди.