Розділ 1

Настя прокинулася на світанку, задовго до наведеного з вечора будильника. Солодко потягнулася, розігріваючи м'язи шиї та спини й повільно спустила ніжки на прохолодний паркет своєї спальні. Позіхнула, натягуючи на себе махровий халат й пошвендяла в душ.

Щойно вона повернулася з ванної кімнати, обмотана рушником, як подарований батьками смартфон на останній день народження видав типовий для голосових повідомлень дзвінок. Неквапливо дівчина підійшла до тумби й взяла телефон до рук. Клацнула на ґудзик, розблоковуючи новомодний гаджет й відкрила один з додатків. Екран блимнув й у віконечку висвітлилось повідомлення від Галини — багатодітної матері та за сумісництвом найкращої подруги й колеги Насті. 

Галина, або як її часто називали колеги — мама Галка — була миловидною жіночкою за сорок, з великими зеленими очима на пів обличчя та найдобрішою у всій їхній лікарні — душею. Галя любила всіх і вся, щедро обдаровуючи своїм теплом та турботою, не тільки власних дітей, а й пацієнтів. Вона була настільки щирою та відкритою, що запросто могла прихистити у своїх скромних хоромах будь-якого безхатька — будь-то одинокий песик чи коток, або ж знедолений чолов'яга з сусідньої вулиці.

В список її діток, яких матуся обожнювала понад усе, входила й сама Настя. Попри не юний вік Анастасії й чималий досвід за плечима, як людини, так і лікаря, Галина не переставала турбуватися про подругу. Чого лишень вартували її численні спроби влаштувати особисте життя Насті й нарешті видати рідну квіточку заміж.

На кожен Настин протест, Галя відповідала численними аргументами, завершуючи список контрольними словами: біологічний годинник й власне дитя. Бити по болючому Галка не бажала, однак іноді, коли Настя раптово переходила в режим "Анастасія Павлівна", вона була змушена виставляти важку артилерію. Бо, хто ж, як не вона подбає про нетямучу подружку, котра світу білого не бачить через роботу, дорогих пацієнтів та власну безрозсудність.

— І якщо на чистоту, — Настя вже уявила, як мама Галка виставляє руки в боки й зіщуливши очі, строго промовляє, — роки таки йдуть, годинник тікає, життя проходить повз, а ти, Настуня, наче спляча красуня — все чекаєш і чекаєш на свого принца.

Настя зітхнула й закотила очі. «Ну от, знову починається!»

— Так вона ж зачарована була і знала, кого чекає, — Настя відкрила шафу, аби розглянути свій гардероб й вибрати щось під настрій, — Я ж нікого не чекаю, та й не вірю в усю цю байду з принцами. Я просто не хочу ні з ким бути, — трішечки різкіше додала вона, чуючи пихтіння Галі на тій стороні зв'язку.

На рахунок не вірю й не чекаю — Анастасія Павлівна — трохи прибрехала, та зізнаватися Галці не стала. Нізащо у світі не розказала б цій гіперактивній та турботливій матусі про помилки юності й втрачене кохання. І причин тут було чимало.

По-перше, Галка почне допитуватися, жадаючи докопатися до істини та змусить Настю пригадати все-все — а це дорівнює самогубству. Бо в грудній клітині досі пече від одного лишень спогаду про Михайла.

А по-друге, подруга та колега матиме ще більше підстав, аби вилікувати надірване серце любої «квіточки».

— Не хоче вона, аякже! — Галя пирхнула обурено, — Це ти зараз не хочеш, а потім, квітко, може бути надто пізно. І будеш ти, як наша баба Люда — одна-однісінька — жити на роботі й няньчити чужих внуків.

«Тільки не це!» — подумки заволала Настя, відчуваючи, що от сьогодні не вийде так легко відбитися від нападок Галки. Чи то передріздвяне святкове загострення у подруги, чи менструальний цикл наближається, а останні дні подруга вже надто наполеглива і якась гіперактивна у своїх спробах влаштувати Настине життя. І ніби часу у Галки зайвого не так вже й багато — і дітки, і коханий чоловік, і господарство таке-сяке, — а все ж не пропускає можливості попіклуватися про всіх довкола. Хобі таке, чи що?

— Галочко... — жалібно промовила Настя, витягуючи з шафи бірюзового кольору блузку, спідничку футляр та темно-синього кольору піджак. Виклала все на ліжко, оглядаючи. Попри відсутність у її житті чоловіка, який би оцінив її красу та вміння елегантно вдягатись, Настя не дозволяла собі виглядати нечупарою. Та й посада лікаря в приватній клініці зобов'язувала, як і настанови бабусі та матері.

«Жінка завжди має бути красивою, доглянутою. Не тільки для оточення, а й для себе», — не втомлювались повторювати дівчині найрідніші жінки. 

— Настю, не канюч! — промовила Галка, пропускаючи повз вуха благальний тон подружки, — І взагалі, перестань поводитись так, ніби я тобі зла бажаю, — не вгавала вона, — Можливо, ти мені ще подякуєш!

«О це вже занадто самовпевнено!»

— Е-е-е... — Настя покрутилася навколо своєї осі, вишукуючи поглядом сумочку.

В ній мав бути квиток на поїзд й точна година відправлення, яку чомусь не запам'ятала. І буде дуже жаль, якщо через дурницю вона спізниться й таки застрягне в цьому місті на свята. Перспектива така собі, якщо пригадати пропозицію батьків — провести свята у них, готуючи кілограми нікому не потрібної їжі, або в тієї ж Галини — з ризиком піддатися черговому експерименту «побачення в сліпу».

 — Слухай, мамусю, — мовила Настя, зрештою знайшовши сумку та білет, — Я тут збираюся й трішечки поспішаю. Чи не можемо ми відкласти цю розмову на потім, бажано десь до Різдва? А ще краще, до Пасхи?

Галя знову засопіла в слухавку й буркнула щось собі під ніс. Настя не розчула, що саме та припустила — щось лайливе.

— До речі, про Різдво...

«І хто тебе тягнув за язика?»

— Вдруге, я не поведусь на це, — Настя витягнула валізку, відкрила її й стала перевіряти вміст.

Запакувала вона її ще з вечора, на радощах, що таки вдалося викупити собі путівку в один з найкращих готельних комплексів Буковелю й не чахнути в блідо-сірій столиці. Цьогоріч, снігу в місті, як кіт наплакав. І омріяна зимова казка жителям Києва може лише наснитися.

— Але ж, Настю. Я вже домовилася про все, запросила людину. Не гарно буде скасовувати усе зараз, — Настя закотила очі й приглушено застогнала, — Тим паче у святковий період.