Розділ 22

- Цікава штука – здоров’я, - задумливо протягнула Роксана, дивлячись на Христину.
Я і сама мимоволі поглянула на Міс довгі ніжки.
- Особливо вона цікава, коли тобі доручають опікуватися вагітною жінкою, а у тебе раптом є чудовий знайомий лікар…
Христина забігала очима.
- Що ви маєте на увазі? Чи не забагато вам вина на сьогодні? – незграбно усміхнулася, переводячи погляд на Анрі.
- Погодьтеся, як зручно, коли твій коханець – лікар. А головна можлива суперниця раптом зникає, бо впевнена, що в неї онкологія на останній стадії. Та це ж ви були впевнені, що з Меланією покінчено, так?
- Боже мій! Та ви хвора! – ображено вигукнула Христина, зриваючись з місця і надуваючи і без того прокачані губи.
- Я здорова якраз, - гмикнула Роксана.
Я ошелешено мовчала, поклавши руки на коліна, щоб відчувати хоч щось реальне і справжнє.
- Я завжди знала, що вона слизька якась, - втрутилася Тетяна з явним задоволенням у голосі.
- Ну, бо подібне притягує подібне, - всміхнулася Роксана, повертаючись обличчям до економки, яка миттєво зблідла. – Паночки, та ви сідайте. Бо ця святкова вечеря для вас.
- Взагалі-то, - почав було Анрі, але затнувся, піймавши суворий погляд моєї подруги.
- Саме так. Це вечеря знайомства майбутньої рідні.
- Роксанко, вибач, люба… - спробувала я. – Але ти впевнена? Бо…
- Бо у Тетянки ніколи не було діточок? – уїдливо уточнила подруга, не зводячи погляду з економки.
Я теж поглянула на білу як крейда Тетяну.
- Вам погано? Сідайте швидше, - підхопилася до неї.
Але вона так відмахнулася, коли я спробувала взяти її за руку, що я ледь не впала. Дякувати Богу, Анрі вчасно опинився поруч і підхопив мене.
- Тетянко?
- Яка я тобі Тетянка? – недобре гмикнула жінка, в якій я раптом перестала впізнавати теплу і добру пані, яка дбала про маєток стільки років.
- Але ви ж самі сказали, що вам так приємно… Таке звернення.
Жінка пхикнула. Я перевела розгублений погляд на Роксану в очікуванні пояснень.
- Отже, знайоммося пані. Бо вам далі якось уживатися в якості свекрухи і невістки, - весело вигукнула Роксана, схрестивши руки на грудях.
Руслан недбало усміхнувся. Я тільки тепер зрозуміла, чому він стоїть біля дверей. Він знав.
Вихід звідси є тільки на кухню. Але там стала Роксана. І я підозрюю, що геть не випадково.
- Яка ще свекруха? – пискнула приголомшена Христина.
- Справжнісінька.
- Але Тетяна… - знову спробував заперечити Анрі.
- Тетяна не має дітей, - кивнула Роксана. – Точно. У неї немає дітей… Бо єдиного народженого сина вона віддала до дитбудинку багато років тому. Виправте мене, Тетянко. Якщо помиляюся.
Я заклякла. Вчепилася в руку Анрі, який підтримував мене. Хоча вже не розуміла, хто з нас кого підтримує насправді.
- Та бачте, діти рідко пробачають батькам їхні помилки, - продовжила Роксана.
- Замовкни, - прошипіла економка.
- То у вас є син? – здивовано вигукнула я.
Доходило як до жирафа. А те, що доходило, мені вкрай не подобалося.
- Я мала йому допомогти, - раптом наче сдулася Тетяна, важко осідаючи на стілець, який до цього займала Роксана.
- Допомогти у чому? – суворо поцікавився Анрі, вже починаючи розуміти те, що я відмовлялася сприймати.
Економка схлипнула і витерла край ока фартухом.
- Це ж я позбавила його нормального дитинства. І потім не підтримувала, коли ставав на ноги.
- А жити ж хочеться красиво, так? – знову гмикнула Роксана.
- Що ви знаєте, богемні, про те, чого хочуть звичайні люди? – зло вигукнула жінка.
Роксана поморщилася.
- Тоді скорочу казочку, - менш жартівливо зауважила вона.
- От саме, що казочку! – вигукнула Христина. – Олесь – круглий сирота…
Промовила і замовкла, зрозумівши інший сенс цих слів. Перевела шокований погляд на економку. Здається, не такою вона уявляла свою майбутню рідню.
- Все вірно, - кивнула Роксана. – За всіма документами так і є. Адже він не визнає свою біологічну матір після того як вона його кинула.
- Як це не визнає? Він – мій син і я роблю для нього все, що можу! – ображено вигукнула Тетяна.
- Тепер, - уточнила Роксана. – Гадаєте, можна так швидко пробачити і забути все, що довелося пережити до зустрічі з вами? До речі, він шукав вас, щоб помститися. А знайшов і вирішив трохи відкласти помсту, бо ви так зручно працювали саме у великому маєтку.
Анрі стиснув щелепи, м’язи його рук напружилися.
- Красива вийшла картина, - добивала Роксана. – Він знайшов мати. Запропонував спокутувати провину перед ним. За вашої підтримки привів працювати сюди власну дівчину Беллу.
- Вона не його дівчина! – скрикнула Христина.
- Теоретично – вже ні, - зверхньо погодилася Роксана.
Я вирішила за краще присісти на вільний стілець. Почуте кружило голову.
- То це ви привели в дім Беллу? – спитала пошепки.
- Звідки я знала, що він не зупиниться на цьому?
- На чому? – хрипко поцікавився Анрі.
Тетяна вагалася, чи розповідати. Але дивилася на двері, і розуміла, щоб без відповідей ніхто не відпустить її.
- Він тільки хотів, щоб Белла закохала Анрі в себе, і потроху тягнути гроші.
- Тільки? – рикнув Руслан біля дверей.
- А я ж вам вірила… - вражено прошепотіла я.
- Але я кохав Меланію, - задумливо протягнув Анрі. – І ви вирішили діяти більш рішуче?
- Ну так, - підтакнула Роксана, дістаючи з кишені якусь склянку, покладену в прозорий пакет. – Ось цим напоїли вас обох. Йому, як лікарю, не важко було дістати потрібний препарат. Та і підклали в ліжко Меланії. Чисто в день обслуговування камер. Бо одна Тетяна б не дотягнула вас обох і не роздягнула.
- Ти нічого не доведеш! – скрикнула Тетяна, на мить підскочивши на місці. – Це не моє!
Роксана хижо посміхнулася, покрутивши в руках доказ.
- На камерах немає самого процесу. Але ж дивний кур’єр, який приходив в той день, чудово зафіксований. І там чудово видно обличчя. А хіба лікарі підробляють кур’єрами?
Тетяна знову сіла.
Христина мовчки дивилася на власні ноги, глибоко занурена у невеселі думки.
- Виходить, він мене надурив? – пробурмотіла, звертаючись ні до кого і до всіх одразу.
- Мене б на вашому місці турбувало не це, а стаття за співучасть, - заперечила Роксана.
- У чому? – Христина скинула голову.
- Я тільки знайшла записку Белли і віддала Анрі.
- І повірили, що Беллі погрожувала Меланія? Та й спокійно перенесли, без зайвих питань, що Белла зникла в невідомому напрямку? Серйозно? – скептично перепитала подруга. – Це після чи до того, як дізналися, що весь статок Анрі у разі його смерті перейде у спадок Меланії?