Розділ 21

Роксана повернулася через два дні після від’їзду і одразу попросила Анрі влаштували святкову вечерю.
- Нехай... м-м… з приводу дня народження Меланії, - запропонувала, стоячи у кабінеті з шоломом під пахвою.
Анрі насупився.
- День народження був кілька днів тому.
- Ну то вигадайте інше свято, - відмахнулася Роксана та вийшла.
Ми з Анрі перезирнулися і подивилися їй услід.
Мене вона чомусь уникала. І це змушувало нервувати ще більше. Що вона дізналася такого, що аж настільки відсторонилася? І чому саме від мене?
Ввечері Анрі зайшов до мене в кімнату з великою коробкою в руках. Вечірня сукня, яку я знайшла всередині коробки, приємно здивувала простою вишуканістю. Але це ідеально мій розмір. Звідки в нього сукня мого розміру за такий короткий час, та ще й коли нікуди не їздив сьогодні? Невже замовив заздалегідь? Навіщо?
Але питань я ставити не стала. З серцем, що шалено калатало у грудях, повільно спустилася сходами. Чомусь у пам’яті спливли слова про невідомого мені багатія, який штовхнув коханку зі сходів. Тож я постійно дивилася під ноги і озиралася. Маячня, звісно. Анрі на таке не здатен. Але все ж…
Роксана розважала жартами економку, яка стояла біля столу і сяяла від такої уваги до своєї персони. Пилип вже заснув, і вона могла нікуди не йти під час вечері.
Мене болюче вколов гарний настрій подруги, тоді як мені дісталася не її увага, а дощова хмаринка якась. Невже я чимось образила її? Тоді чому не сказала прямо?
- А що за свято сьогодні? – скривилася Христина, оглядаючи мою сукню.
А потім – свою. Яка, здається, не відповідала випадку.
Роксана про одяг не парилася. Незмінні зручні джинси, футболка і вільна кофтина сиділи на ній з елегантністю вітру, якому дали одяг.
Анрі замість відповіді відклав виделку та поглянув на мене через стіл.
- Чудово, що у нас так доречно гостює твоя подруга, - промовив, звертаючись до мене.
Руслан, який стояв біля дверей, скинув брови, почувши таке формулювання.
Я ж відзначила ось це «у нас», і так тепло стало від того. Губи самі попливли у щасливій усмішці.
Христина перевела погляд з нього на мене, і насупилася.
- Бо я подумав, що зараз якраз той випадок, який хтозна-коли станеться, і виникне потреба у сукні.
Христина ще більше звела брови на переніссі, а я завмерла. Він це зараз справді про весільну сукню?
- Я щось точно проґавила, - весело всміхнулася Роксана.
Анрі теж усміхнувся.
- Я вирішив зібрати всіх мешканців будинку, щоб розділити свою радість, коли Меланія погодиться стати моєю дружиною.
Роксана чомусь на мить заплющила очі, переставши усміхатися. Христина стиснула в руках серветку до хрускоту тканини. Я тільки усміхнулася. У цьому весь Анрі. Знову ставить мене перед фактом. Але я навіть не хочу сперечатися. Хоча і погодитися не можу. До тих пір, поки не з’ясуємо, що насправді сталося з Беллою тоді, і що сталося тепер.
Тетянка заклякла на місці. А Руслан усміхнувся задоволено кутиком рота, та поглянув чомусь не на мене, а на Роксану.
- То що ти скажеш? Це вже той випадок? – поквапив з відповіддю Анрі.
Роксана розплющила очі, і вони засяяли недобрим азартом.
- Та ні, ще не той, - вбила мене Роксана. – Як там кажуть? – вона недбало відсунула свій стілець, жбурнула на нього свою серветку, і відійшла на кілька кроків. – Якщо тут є хтось, хто може заперечити… Чи як там? Коротше, це я. Та сама людина, яка хоче і може заперечити.
Я з нерозумінням втупилася на неї.
- Роксано, про що ти кажеш? – моя щаслива усмішка згасла.
- Йой, я вам зараз таку чудову казку розповім, - з захватом промовила подруга, і  в мене шкірою промчали сироти. 
Зазвичай, коли їй цікаво, решті варто плакати. Трохи дивний спосіб ховати власний біль самотності. Але вже як є. Допомагаючи іншим, вона і сама тримається на плаву. Та тільки інші бувають надто різні. І подекуди щоб врятувати одного, доводиться занурюватися у таку багнюку інших, що і слів не вистачало іноді, коли з подругами слухали розповіді про справи, які вона вела.
- Та тільки я вам не сама розкажу, а в ролях, з акторами прямо, - продовжила Роксана, обводячи поглядом присутніх.