Розділ 20

Коли ми залишилися з подругою одні в моїй кімнаті, вона обклалася медичними висновками, виписками, результатами обстежень Пилипа і Белли під час вагітності. Окремо поклала результати тесту на батьківство.
- Як ти здогадался? – спитала я, тупцюючи поруч з власним ліжком, яке зайняла подруга.
- Про що? – уточнила вона, не піднімаючи голови. 
За вухом в неї стирчав гостро заточений олівець. Я дивилася на нього не відриваючись і недоречно думала, що це дивно. Зазвичай олівцем пишуть не впевнені у собі люди. Роксана ж не така. Он як вишикувала чоловіків! 
- Агов! – я схаменулася від її оклику, подруга зацікавлено дивилася на мене. – Я спитала, про що?
- А. Ну, про те, що Белла лишилася. І чому саме. Я ж не казала цього, бо не знала сама. І Анрі…
- Це очевидно, - вона знизала плечима надто поспіхом і опустила голову до паперів, миттєво втративши інтерес до питання.
- Ні, не очевидно, - тихіше, але з натиском сказала я, обережно сідаючи поруч з нею.
Роксана здригнулася всім тілом, коли я спробувала взяти її за руку.
- Що не так, Роксано?
- Все так. Намагаюся зосередитися просто. А хтось мені заважає.
Вона спробувала усміхнутися одночасно іронічно і лагідно. Але мене ця усмішка не обманула.
- Роксано.
Вона важко видихнула.
- У мене вже була подібна справа. Теж багатій. Стрибнув у ліжко до коханки. Потім заявив, що діти йому не потрібні. Вона почала його шантажувати репутацією в бізнесі. Він заткнув їй рота грошима.
Роксана замовкла, але в моєму сприйнятті лишився шлейф несказаного.
- І?
- І він її «випадково» упустив зі сходів. Щоб замовкла.
Я беззвучно охнула, яскраво уявивши собі ту картину. То ось чому Роксана придивлялася до Анрі.
- Але він каже, що не стрибав до неї у ліжко, - заперечила я, прийшовши до тями від почутого.
- Вірю, - кивнула подруга. – Саме тому я тут, а не у поліції зараз.
- Гадаєш, зможеш знайти винуватця цих подій?
- Я спробую, - ухильно пообіцяла.
- Тільки Пелагеє не розповідай, бо напише ще в романі про це, - жартівливо попросила я, і ми обидві розсміялися.
Адже кожна з нас була упевнена в іншій з подруг, і знали принциповість Пелагеї. Та якби я зараз змовчала, то мабуть вже б луснула від перевантаження. 
- Добре, а тепер не заважай мені, - попросила вона.
Я кивнула з вдячністю у погляді. Сподіваюся, саме так виглядав зараз мій погляд. І почала тинятися без справи кімнатою, потім маєтком. Потім кухнею.
А потім Роксана зібралася і поїхала кудись, не пояснивши до ладу, куди саме і навіщо.
За Пилипчиком доглядала Тетянка, правильно зрозумівши, що я поки що не в змозі робити це. Та більше не через зайнятість. Я раптом відчула, що поки не з’ясуємо правду щодо зв’язку Белли з Анрі, не зможу навіть підійти до дитини. 
Це не його син. А чий? Він взагалі Белли чи виявиться зараз, що і Белла до власної дитини не причетна?
Я хотіла більше за все на світі стати матір’ю. Але своєї дитини. А що робити з цією? А якщо я залишуся, то маю піклуватися, опікуватися саме Пилипчиком. Що тоді станеться з моїм серцем, дивлячись щодня на дитину від коханки Анрі. Чи вона все ж не була його коханкою?