Розділ 17

Роксана дивилася на мене ошелешено. Рука з чашкою зависла напівдорозі до рота.
Я ледь дочекалася завершення святкування. На щастя, Пелагея поспішала дописувати новий роман. А Любава вийшла на зв’язок тільки з Роксаною, попросивши з’ясувати, чи справді в її Андрія дружина колишня, а не теперішня. Тож її стан став мені зрозумілішим. Але тепер я не поспішала з висновками.
Вона жива і здорова. Значить, з нею все гаразд. Якщо потрібна буде саме моя підтримка, вона скаже про це. Адже доросла дівчинка і не гратиметься у «вгадай сама, що зі мною не так».
І от тепер Роксана сиділа навпроти мене у майже спорожнілому кафе і намагалася перетравити почуте.
- Ти хочеш сказати, що за один день ти… - вона затнулася, добираючи слова. – Що він тобі не зраджував?
- Це все, що ти почула? – гмикнула я, розвеселившись.
Мабуть, і сама виглядала так кумедно, коли доля жонглювала моїм життям.
- Але що ти хочеш конкретно від мене? – насупилася подруга.
- Ну ж бо, Роксаночко. Ти ж мріяла колись бути справжнім детективом.
- Я?!
- Я маю знайти цю руду і з’ясувати, що не так з Пилипчиком.
- Навіщо це тобі? – примружилася вона. – Невже вирішила повернутися до нього?
- Для цього потрібно, щоб покликали, - пхикнула я з сумом.
- Як ще він має тебе покликати? – вона підвела очі до стелі.
Я замислилася. Чи є його поведінка, слова і дії ознаками бажання повернути наше спільне минуле? Чи мені все тільки здалося?
- Добре, - зглянулася Роксана. – Давай ще раз. Що було у записці в кошику?
Я вкотре переповіла текст тієї записки.
Роксана відкрила робочий блокнот і записала дослівно.
- Чудово, - пробурмотіла собі під ніс. – Тепер ще раз текст записки, яку знайшли у кімнаті Белли.
Я продиктувала, наскільки могла дослівно.
- Прекрасно, - знову пробурмотіла Роксана.
- Що ж тут прекрасного? – спалахнула я. – Від мого імені хтось погрожував її життю. А після цього вона зникла, лишивши під моїми дверима свою дитину.
Роксана задумливо постукала пальцем по столу.
- Прекрасно, що обидві записки складала одна і та сама людина.
- З чого це ти взяла? – насупилася я.
- Стиль, - пояснила коротко.
- Не мій, - підтакнула я.
- Головне, що однаковий і там, і там.
- Але що це доводить?
- Що жодну з записок не писала жодна з вас.
- Та ти просто «Капітан Очевидність»,- роздратовано вигукнула я.
- Відбитки ми дослідимо. Але не для того, щоб виключити твої. А на випадок, якщо там лишилися саме потрібні. А зараз спитай Анрі, у якого лікаря спостерігалася Белла.
Я здивовано замовкла. Чому це не спало на думку мені?
Одразу набрала його номер. Через кілька гудків почувся втомлений голос, коханий до болю. Як тільки я могла подумати, що зможу його забути? Адже так і не вийшло ні з ким побудувати стосунки. 
- Тобі вдалося щось з’ясувати? – одразу поцікавився.
- Не так швидко, - гмикнула я. – Але скажи мені, який лікар встановив Беллі онкологічний діагноз?
Анрі спантеличено замовк.
- Онкологія? – перепитав.
- Так, саме про це йшлося у записці, що лежала в кошику.
Тільки зараз я зрозуміла, що весь цей час намагалася довести йому, що записка існувала в принципі, але так і не спромоглася передати її зміст.
- Меланіє, де ти зараз? Я приїду.