Розділ 11

Христина скептично поглянула на мене. Анрі перехопив її погляд, завагався. Спробував забрати у мене Пилипчика, але малий намертво вчепився в мій одяг, і йому довелося відступитися, прийнявши той факт, що дитині видніше, хто тут… не Христина.
Завжди готовий до виїзду Руслан швидко відчинив нам дверцята позашляховика, потайки поглядаючи на мене і намагаючись визначити, як йому поводитися зі мною. 
Я невпевнено глянула на Тетянку, що вийшла на ганок проводжати нас, наче ми у подорож навколо світу збиралися. Дякую, що хустинкою не махала.
Христина лишилася в домі. Це особливо покоробило. Бо склалося відчуття, наче ми з Анрі до неї в гості приїздили, і нарешті поїхали.
- Ти впевнена, що записка у тебе вдома? – сухо уточнив Анрі, коли машина рушила з місця.
- Ні, звісно. Заманюю тебе до себе. Щоб напасти і… продовження обери сам.
Кутик його рота смикнувся у подобі усмішки.
- До сьогодні я взагалі була упевнена у своєму житті. Але зранку хтось підкинув кошик з твоїм сином мені під двері. В кошику дурнувата записка. Потім Руслан повіз мене до тебе. А у мене, до речі, на завтра записані чотири вагітні на прийом, дві жінки на спостереженні міоми шийки матки, і одна неповнолітня. А ти мені кажеш, візьми відпустку, начхай на тих пацієнтів, зіпсуй собі вечір. І просто «я тобі заплачу», - дорікнула.
- Не хочу тебе засмучувати, - він повільно повернувся до мене обличчям, - але якщо ти захворієш, підеш у відпустку чи навіть помреш, вони навіть не помітять заміну. Навіть якщо зараз кричать, що ти неоціненна. Особливо, якщо так.
- Вмієш ти спаскудити піднесений настрій, - буркнула, розуміючи, що він має рацію.
- Приїхали, - повідомив Руслан, виводячи мене з роздумів.
Я здригнулася, повертаючись до суворої реальності, в якій хтось дуже намагався зробити мене цапом-відбувайлом. Питання тільки: хто і навіщо?
Анрі допоміг мені вийти. Пилипчик заснув у мене на плечі, так і не відпустивши з ручки мій одяг. Відчуття його теплих долоньок на моїх плечах, звук сонного сопіння біля самого вуха затоплювали серце ніжністю і краяли його болем нереалізованого материнства. Я мала б відпустити цей біль, але зараз він тільки загострився. Наче доля вирішила невдало пожартувати.
Анрі йшов поруч, поки піднімалися сходами. Підтримував мене за талію. Його міцна долоня на моєму тілі створювала ілюзію захисту і безпеки. Дивно, що це виходило від людини, яка становила зараз найбільшу небезпеку.
Цікаво, Роксана вже дізналася, в яку халепу потрапила Любава?
Я віддала йому ключі – у самій руки зайняті важливішим. А коли увійшли до моєї квартири, вона на мить здалася мені чужою, холодною і пустою. 
Я ретельно обійшла всі місця, де стояв кошик, і де я могла б покласти записку, прочитавши її. Але ні в коридорі, ні на кухні, ні в кімнаті її не було.
Нарешті безсило опустилася на власний диван, зустрічаючись з похмурим поглядом Анрі.
- Її немає, - не спитав він.
Я мовчки дивилася йому в очі.
- Вона теж була друкованою, - прошепотіла, ніби це могло стати мені виправданням.
Руслан топтався в коридорі з винуватим обличчям, як наче це саме він винен у тому, що відбувається.
Телефон Анрі видав рингтон, встановлений для ділових контактів. Я підстрибнула на місці від несподіванки. Злякано глянула на Пилипчика. Він міцно спав.
- Слухаю, - рублено привітався з кимось. – Які? Надішліть мені на пошту, я перегляну.
Поклав слухавку, і задумливо поглянув на мене.
- У мене виникли проблеми. Ти поїдеш зі мною і лишишся з Пилипом, - викарбував, ухваливши рішення.
- Ти ставиш мене перед фактом, - спробувала обуритися та замовкла під його важким поглядом. 
Я подивилася на кулачки Пилипчика, які міцно тримали мою блузку. Якщо я зараз піду, Анрі просто віддасть його Христині. А цього я допустити не могла. Сама не знаючи чому.
- У мене дуже великі проблеми, - повторив з натиском. – Я не маю зараз часу їздити містом і шукати записку, яка начебто лежала в кошику.
- Начебто? – пискнула ображено.
Анрі вже рушив до виходу з квартири. Я, наче слухняний песик, попленталася слідом. Здається, на мене чекають не найкращі часи в маєтку, який мав би принести щастя, як я колись думала.