Розділ 3

В такому режимі Ауді Нормана ще ніколи не випускав своїх кінських сил. Роботи виявилося більше ніж очікувалось, тому через це "універсал" майже не зупинявся. Та і сам чоловік вперше в житті намотував таку кількість кілометрів. Комусь їхати в місто за Новорічними подарунками, а хтось до рідні на святкування Різдва. І розповідей від пасажирів чоловікові довелось наслухатися вдосталь. 
 

- Нам за місто, "Форпа 45", там зараз проживають батьки моєї дружини. Будемо родиною відзначати Різдво з ними. В минулому році ми святкували Різдвяні свята з моїми батьками. Така вже в нас з дружиною домовленість, - весело розповідав чоловік, котрий представився Тімом, зручно вмостившись на заднє сидіння "універсалу". 
 

- Гарні у вас хлопчики, - вічливо промовив Норман. 
- Так, дякую. Ми з чоловіком дуже довго планували батьківство. І ось,три роки тому Бог подарував нам двійнят, - відповіла жінка, котра сіла на переднє сидіння авто, лишивши двійнят на руках у свого чоловіка. 
І таких подібних історій, за останні шість днів, Норманові доводилося чути дуже багато. 
 

Він також згадував святкування свят у будинку його матері, коли ще не мав свого прихистку. Потім мама знайшла своє "джерельце", так вона називала чоловіка, котрий подарував їй друге кохання, забравши з собою до Парижу. Норман тепер кожного року отримує листівку на Різдво, а маленька Лора навіть не пам"ятає своєї бабусі. Дідуся вона також не пам"ятала.Точніше сказати, мала його навіть не знала. "Містер Нельсон", так виличали директора фірми "Еклфор", котра займалась виготовленням дверей. Який в один прекрасний день гуркнув дверима власного будинку, лишивши їх з мамою як раз в переддень Різдва. Обравши натомість молоденьку офіціантку. 
 

Енні взагалі не мала рідні, тому що виросла у дитячому будинку. Зі свого дитинства жінка пам"ятала лише свою тітку... Так тоді говорила малій Енні її вихователька.  Тітка збиралася забрати дівчинку до себе, та потім безслідно зникла. Ось так родина Бансів звикла розраховувати лишень на себе. 
"Завтра Різдво. Подарунки чекають на маленьку Лору під святковою ялинкою", - скеровуючи авто пізно ввечері від останнього клієнта, думав задоволений чоловік. 
 

"Все вдалося, як і говорила Енні, все буде добре і без старого Ларсі", - заспокоював себе дорогою додому Норман. Вуличні ліхтарі міста лишалися позаду, а на зміну їм прийшла тиша старого соснового лісу. От двірники Норманового авто змели з лобового скла перший цьогорічний сніжок. 
"Як добре на серці, як добре..." - чоловік впевнено керував своїм авто та не переставав думати про сім"ю. 
Крізь стіну густого - лапатого снігу Норманові здалося, що на узбітчі дороги промайнув  силует людини. Той під"їхав ближче і побачив чоловіка, котрий сховавши шию за комір потертої куртки, голосував викинувши праву руку вперед себе. Норман спочатку проїхав повз незнайомця. Та прокотившись футів десять зупинив авто і уважно поглянув у дзеркало заднього виду.  
 

"Кому  це, в такий час... В Різдвяний час, не сидиться вдома, біля святкової ялинки?",- подумав схвильований Норман. 
"А можливо той в такий спосіб дістається своїх рідних. І десь - там на нього також чекають... Чекають так - само як на мене"? - вже з меншим хвилюванням подумав чоловік і плавно натиснув на гальма. 
Норман вдивлявся у дзеркало, але через вечірню темінь та падаючий сніг абсолютно нічого не міг розгледіти. 
 

- Куди він подівся? - в голос промовив чоловік. 
Норман простояв приблизно хвилину з працюючим двигуном , а потім натиснув на педаль акселератора. Ауді пробуксував по свіжо-випавшому сніжку і впевнено рушив у перед. 
- Буду я ще на нього чекати, - сердито випалив Норман, відвернувши погляд від дзеркала. 

- Матусю, а тато скоро повернеться додому? - допомагаючи накривати святкового стола, поцікавилась у жінки радісна дівчинка. 
- Так мала, він телефонував десь... З пів години назад. Сказав, що вже вирушив від останнього клієнта. Значить от-от має вже приїхати, - втамувала інтерес доньки Енні. 
 

У будинку Бансів все було готове до святкування. Не вистачало тільки господаря оселі. Лора в очікуванні татка шмигала по будинку з кімнати в кімнату, в перервах між цим визирала у велике вікно. З якого дівчинка бачила ворота до в"їзду на подвір"я. 
"Тату, де ти? Скоро вже Санта завітає до нас, тож поквапся", - лунали думки у маленькій голівці дівчинки. 
А сніг тим часом все сипав і сипав. Вкриваючи собою все навкруги, ніби готуючи планету до святкування Нового Року та Різдва.