Подарунок з минулого

Розділ1

         
- Тату, а коли вже Різдво? Коли Новий Рік? Коли... Коли... Коли??? - тільки-но відкривши оченята, завантажила батька питаннями маленька Лора.
 

Дівчинці цього року виповнилося вісім і вона як завжди чекала і вірила в новорічні дива, які траплялися кожного року. Подарунки, приємні несподіванки і ще багато - багато інших подій, на які чекає дитина в цей зимовий час.
 

Норман, так звали тата дівчинки, зі своєю дружиною Енні, завжди старалися дарувати дитині незабутні емоції. Хоча Лора вже і була в такому віці, що повинна була піддавати сумнівам існування казки, але вперто вірила. І віра дівчинки не полишала її маленьку голову навіть тоді, коли однолітки говорили протилежне. 
 

- Доки ти ще маленька Лора, вірь в свою казку! Не слухай інших та  їхню правду, просто вперто віруй. Тільки тоді казка буде жити у твоєму серці, - говорили батьки напередодні великих свят. І дівчинка вірила. А мама з татом робили все від них залежне, щоб казка в середині Лори жила якнайдовше. 
 

Цього року все мало бути як завжди: катання на ковзанах, походи по крамницях Санти, заради яких подружя виїздило в місто, та ще багато розваг. Але  цьому  всьому міг настати  кінець. І як пояснити донці те, що звільнення татка з роботи якось пов"язане з подарунками та з новорічними розвагами. Сімейний бюджет зменшився, коли Нормана звільнили з роботи, яка йому була до снаги.
Чоловік останні років десять працював на Мака Ларсі, фірма якого займалася продажею шин на легкові автомобілі. Та от старий Ларсі вирішив покинути бізнес, та виїхати з країни, мабуть назбиравши кругленьку суму в банк.
 

- Одного разу я покину все це, та відправлюся в подорож навколо світу. Окрім смердючих шин та старих тарантайок, я мрію побачити красу цього світу, - часто бурмотів собі під носа старий Мак Ларсі.
Саме так він і вчинив, лишивши безробітніми приблизно сто п"ятдесят працівників його фірми. Туди входив і сам Норман. Енні підтримувала сімейний бюджет, працюючи перекладачем іноземних мов в інтернеті, але цих грошей ледь вистачало на оплату комунальних послуг та простого існування. Норман намагався як найшвидше працевлаштуватися, але як - би він не хотів, навики продавця шин нікому не були потрібні в той час. Чоловік почав розглядати інші вакансії, та ніяк не міг вийти на підходящого роботодавця. 
 

- Не хвилюйся Нормане, ми щось придумаємо. Не з таких ситуацій знаходили вихід. Звичайно Ларсі не гарно вчинив, покинувши фірму в такий момент, але що поробиш, - старалая підтримати засмученого чоловіка Енні. 
- Знаєш кохана, я міг би зараз підробити в службі таксі. До того, там зараз в період свят потрібні водії на своєму авто. Можна влаштуватися на короткий термін, до тих пір доки не знайду щось підходяще. Так що ти про це думаєш? - в один з довгих, зимових вечорів назріло питання в голові у Нормана.
 

- Звісно можеш спробувати,  - відповіла дружина.

- Тату, а скоро вже Різдво? -  знову з ранку задалася питанням Лора. 
Чоловік піднявши руку подивився на годинника, шоста тридцять ранку. 
"О дев"ятій годині співбесіда", - нагадав собі подумки чоловік і повернувся в бік Лори. 
- Тихше мала, маму розбудиш! Через шість днів, - пошепки відповів той. 
- Ой, вже дуже скоро, скоро, - радісно пропищала дівчинка і шмигнула з головою під ковдру. 
 

- Так, аж занадто скоро, - дивлячись на доньку, яка не вгамовувала свою радість, відповів чоловік. 
 Лора вистроомила голову з під ковдри, немов мишка з нірки.
- Тату, а ти коли був маленький чекав на Санту, на новорічні подарунки? Ти взагалі був слухняним хлопчиком, писав листи Санті? - чекаючи на швидку відповідь, дівчинка уважно вдивлялася в батькове обличчя. 
- Так, звісно мала, я чекав на різдвяні свята, видивлявсь під ялинкою подарунки. Шерстив під подушкою, в надії знайти там бажану річ. Вірив в диво, вірив в казку, - відповів на цікавість доньки Норман. 
 

- А коли ти перестав вірити в казку? - так само уважно вдивляючись в обличчя батька запитала дівчинка.  
Норман був здивований таким запитанням доньки, тож перш  ніж відповісти, йому довелося трішечки задуматися. 
- А чому ти вирішила, що я більше не вірю в Різдвяні дива? Звісно я вірю, - з впевненістю в голосі відповів чоловік.  
 

- Просто я бачу те, що Санта не приходить до вас із мамою. Це тому, що дорослі перестали вірити в нього?  От скажи чесно тату, коли ти отримував від Санти останнього разу свій подарунок? Чи коли мама його отримала? Чи можливо стаючи дорослими люди перестають слухати його, тому він до вас і не приходить? 
- Звідки в тебе з самого ранку стільки запитань, мала? Зараз мама прокинеться через наш гомін і я буду змушений перенести твоє ліжко до окремої кімнати, - жартівливим голосом промовив чоловік і взявся лоскотати за ніжки, що стирчали з під ковдри, свою допитливу доньку. 
 

- Я просто почула випадково, як ви з мамою розмовляли  про Різдво, що воно може бути не таким як завжди? - бовтаючи ніжками від лоскоту, майже прокричала наступне питання Лора. 
Норманові стало не зручно і той одразу не зміг знайти відповіді у своїй голові. 
- Знаєш маленька. Це просто, еее... -   Шукав якесь виправдання батько. Аж  тут йому на допомогу прийшла дружина, мабуть відчувши незручність ситуації, в якій опинився Норман перед донькою.  
 

- Що ви тут за гамір підняли? - сонним голосом промовила Енні. Хоча сама давно вже не спала, а слухала розмову чоловіка з донькою. Правильніше було б сказати, допит Нормана. 
 - Та ми просто розмовляли, кохана, - чоловік схилився над дружиною, щоб поцілувати її в щічку. Дякую, що врятувала мене від цих ранкових, безкінечних запитань, - прошепотів на вухо Енні той.  
- Нормане, тобі ще не час на зустріч з клієєєнтооом? - старалася відволіки рідних від розмови жінка.
- Ой, звісно вже час, - Норман поглянув на годинника.Той показував: сьому двадцять три. Але, можливо ми ще встигаємо з мамою випити кави, - і грайливо шмигнув під ковдру до Енні. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше