Глава Перша . Ніч, дивне світло і камінці

Це була ніч . Люблю цей час . Ця тиша і темрява, та ти с книжкою наодинці . Єдиний час коли  не відволікае верещання брата : Принеси яблуко! Десять яблук! Сто! 

 Я читала : "Потім Се Лянь відчув, як той, кого він обіймає, розвернувся і, перейнявши ініціативу, сам міцно обняв принца у відповідь.

Зверху пролунав запинається голос Хуа Чена:

- …Ваша високість.  Адже ти ж так справді ... загубиш мене."

Я відклала книжку. 

. . . Невже . . . Це відбулося! 177 глав я це чекала! Так ! Так ! Так ! Гуляемо! Ми дуже довго шли до цього! Стільки скла ми пройшли! Невже! Невже! Невже! 

 Я готова була танцювати. Стрибати. На жаль через те, що всі спали не можна було цього робити. 

 Ще декілька хвилин я посміхалася як маніяк і дивилась в темряву, переварюючи те что відбулося . 

 Так зосталася одна глава. Дочитаю та зі спокійною душею ляжу спати. 

 Я потягнулася за книжкою. Як різко струмень світла осліпив мені очі. 

 Я покліпала очима, намагавшись прозріти. 

 Так ... Кімната як і була . Прибульці нібото мене не викрали. 

 Подивилася в вікно,а там якісь два синіх шари літали на задньому дворі. 

 Я декілька разів провіряла чи не показалося мені. Нібито ні. 

 Так, якщо ти бачиш щось не зрозуміле, треба це дослідити. 

 Ох, якщо  я могла, то сказала б собі із минулого не ходи туди. Чуешь? Воно тобі ні треба. Від цього більше буде клопоту ніж насолоди. 

 Я одягалась та взяла кухонний ніж для самооборони. Вийшла. 

 Холод відразу поповз по моїм ногам, протикаючи своїми тонким іглами. 

 Насторожливо прямую до Невпізнаного Літаючого Об'єкту. Беру всью волю в кулак, з боевим кличем зриваюся з містя кидаюся на цей об'єкт. Бойовий клич змінюється на крик паніки.