Подарунок від Шума, або дива на Зелені свята

- Синку, а підвези мене, будь ласка, на своїй машині часу.

Я роздивлявся дивакуватого діда, що посміхався мені у відкрите вікно. Що він тут робить один, ввечері, посеред лісу? Я побачив його здалеку на перехресті, і коли наблизився, він підняв руку, і я, звичайно ж, зупинився. Сиві з жовтизною густі вуса, схожі на копицю сіна, ховали губи і опускалися на довгу сиву бороду. Лише по глибоких зморшках на щоках і навколо очей було помітно, що він посміхається. На голові була темно-зелена крисаня, пошарпана і запилена. Поверх зеленої сорочки навипуск була надіта вишита хутряна безрукавка.

- Авжеж, прошу, діду.

- Дякую.

Я простягнувся і відчинив двері. Дід заліз у машину. Мені здалося, нібито він собою заповнив весь простір праворуч від мене. Такий він був величезний. Коліна вперлися в торпеду, шапку він зняв, і щоб не впиратися головою в стелю, трохи нахилився вперед. Я подивився на його долоні. Величезні довгі пальці стискали край вишитої торбини, яку він дбайливо поклав на коліна. «Який кремезний дід», - подумав я.

- Вам куди, дідусю?

- Прямо, синку. Тут одна дорога.

Я кивнув і рушив.

Перші дві хвилини їхали мовчки. Я не зміг стримати свою цікавість і запитав.

- Діду, а взагалі, куди прямуєте? Проти ночі не страшно?

- Маю деякі справи. Та кого мені боятися-то? Лісовиків або мавок хіба що. Але вони мене не чіпають.

- Мавки, кажете. Ну, їх точно боятися не варто, - посміхнувся я, - а ось тварин різних, та й люди всякі є.

- Ось твою машину часу, визнаю, побоююсь. Сам то ти звідки будеш?

- Я з Києва.

- Зрозуміло, а звуть тебе як?

- Тарас, а до вас як звертатися?

- Шумлячий я.

- А по імені?

- Люди називають мене Шум.

- Прикольно. Отже, Шум Шумлячий. Звучить! Все ж таки, куди їдете, пане Шум?

- Завтра перший день Зелених свят, то я маю встигнути приготувати клечання у Cвященному гаю.

Нічого не зрозумів, що він сказав, але із ввічливості перепитувати не став.

- Як цікаво. До речі, їду до друзів, на озеро Синевир.

Дід повернувся та подивився на мене. На мить здалося, що в його добрих очах блиснули зелені вогники. Але це був лише відблиск від приладів.

- Синку, ти не туди їдеш, Синевир в іншій стороні.

Я подивився у навігатор. Синя стрілка безкомпромісно стверджувала, що я рухаюся в правильному напрямку. Дивний дід, може йому розповісти, що таке навігатор?

- Ні, синку, - він наче прочитав мої думки, - твоя машина часу помиляється. Ти маєш повернутися туди, де ти мене зустрів і їхати праворуч.

- Напевно, діду, ви з іншим озером сплутали.

- Та як же його сплутаєш? Озер багато, але Синевир - один. Ти у мене раніше був у гостях?

- Прошу?

- Ти перший раз у моєму лісі?

- У вашому лісі?

- Так, доводилося бувати тут раніше?

Я посміхнувся. «Мій ліс». Може його попросити показати документи на власність?

- Цікавий ви, дідусь, співрозмовник. Ні, я не був тут раніше. І взагалі, я в Карпатах вперше. Але, дякую за гостинність, пане Шум, мені ваш ліс дуже подобається, - у моєму голосі прозвучали іронічні нотки.

- На добро, - цілком серйозно відповів дід.

- Гаразд, змінимо тему. Діду, а чому ви мій автомобіль називаєте машиною часу?

- А як же її називати? Якщо своїм ходом, то мені знадобиться година ходьби. Завдяки тобі й твоїй машині я перемістився в майбутнє, на одну годину. Ось тут зупини, будь ласка.

- Посеред лісу? - здивувався я.

- Так.

Я загальмував. Дід повернувся до мене і посміхнувся.

- Дякую, синку. Я добро ціную, у боргу не залишуся.

- Не треба грошей, діду.

Він поклав свою велику долоню мені на передпліччя.

- Це у вас грошима розплачуються і за роботу, і за їжу, і за добро. Але це не правильно. За добро віддають добром. Тримай від мене подарунок.

Дід простягнув якийсь засмальцьований згорток.

- Що це?

- Це, синку, Зозулька. Вона може виконати одне твоє бажання.

Я взяв пакунок і обережно розгорнув. Маленька глиняна свистілка у вигляді пташки, з круглими отворами на боці.

- Дякую, діду. І що мені з нею робити?

- Потрібно зіграти будь-яку мелодію та вимовити фразу «Шум зелений, Шум Шумлячий, Великий Лісний Господарю, озирнися навкруги, подуй вітром, проспівай Зозулею та виконай моє бажання!» Але запам'ятай, бажання лише одне! Воно має бути щирим і від чистого серця.

- Я щиро хочу мільйон доларів, - сказав я і потягнув свистілку до рота.