Скляне серце

      Тільки заради друга дитинства Ростика він погодився на таку дику авантюру, як парне побачення наосліп.

— Хто таке вигадав? Побачення, бляха! Назюськався гад на корпоративі, на який навіть йти не збирався! От вам і інтроверт, зі схильністю до трудоголізму, — сам з собою розмовляв водій авто. — Назнайомився по переписці він, а ти, Дар, віддувайся!

     Друзяка Ростик вже кілька тижнів переписувався з якоюсь молодою пані з нікнеймом Флорентина. «Вона така незвичайна!» — казав горе-кавалер за кілька днів до призначеного побачення. «Ти просто мусиш піти зі мною, адже вона боїться нарватися на якогось чергового маніяка, а тому бере з собою найкращу подругу. Флора сказала, що її подруга дуже мила і гарна дівчина. І оскільки ти без пари, це хороший варіант», — умовляв його друг. Дарію це все дуже не подобалося, та все ж погодився. Ростик не так часто висовує носа зі свого офісу, аби подивитися на реальний світ. А тут аж ціле побачення!

     Дарій купив красивий букет і в призначений час чекав Ростика та дівчат. Пані прийшли, а от Ростик — ні. Дарій телефонував йому разів двадцять. Бо Флора виявилася досить нервовою і навіть висловила припущення, що Дар все навмисно придумав і що це він з нею переписувався, а тепер викручується, бо вона йому не сподобалася. Флора, чи як там її за паспортом, розплакалася. Спершу Дар втішав її, тоді намагався задобрити набундючену подругу. Аби розрядити обстановку в очікуванні прекрасного принца для пані Флори, він купив пляшку просеко, замовив закуски, фрукти, згадав усі більш-менш пристойні анекдоти. Зрештою напруга помітно спала, але Ростик так і не з'явився. Подруга Флори, здається Віка, почала до нього залицятися, але вона була зовсім не в його смаку, хоч і приваблива зовні. А тому досить швидко знову набундючилася. Після тривалого очікування і кількох замовлень зі святкового меню леді красномовно висловили своє незадоволення і поїхали додому.

    Не на жарт роздратований Дарій їхав нічним містом і прокручував у голові все, що хотів би сказати Ростику. Вкотре його набравши, він раптом почув приємний, трохи напружений жіночий голос:

— Це не Ростик.

Здивування змінилося новою хвилею роздратування, яке ледь не переросло у сміх від почутих слів: чужа квартира, вдерся, впав, лежить п’яний під ялинкою, хропе…

Отож Дар стримано слухав розповідь постраждалої від Ростикового набігу незнайомки. І несподівано зловив себе на думці, що хоче побачити ту жінку, яка так рівно й без істерик розповідає про чужого чоловіка, що заснув у неї під ялинкою.

Він приїхав швидко. Адреса виявилася дуже-дуже знайомою.

      Двері відчинилися, і перше, що він помітив одразу після швабри і сковорідки, — це її. Вона стояла трохи напружено, з дивним виразом на обличчі, наче хотіла здаватися сердитою, але ледь стримувала усмішку.

— Це ви, Дарупаніс? — запитала незнайомка суворим тоном.

Він зовсім не очікував почути від неї вигадане Ростиком прізвисько.

— Та я ж, — відповів трохи невпевнено, вирішивши не виправляти її.

— Проходьте, будь ласка, — запросила власниця квартири, ховаючи за спину швабру і пішла в кімнату.

«Не метушлива і явно не з тих, хто одразу підвищує голос, влаштовуючи пекельно гучні розбірки», — подумав Дар, ситий по горло розгніваними панянками. Спокій незнайомки чомусь вразив навіть більше, ніж її пухнасте блискуче волосся і великі темні очі.

    Дар боком пройшов повз рудоволосу фурію зі сковорідкою і поспішив на пошуки Ростика. Та руда кралася за ним слід у слід, тримаючи сковорідку напоготові, і він на якусь мить дійсно подумав, що зараз його телепнуть по голові і теж вкладуть під святкове дерево.

    Коли він зайшов до кімнати, погляд сам собою вперся в ялинку. Високу, всю в м’якому сяйві гірлянд. А під нею, на пухнастому пледі, Ростик, мов вже розпакований подарунок, який примудрявся хропіти й усміхатися одночасно.

— Ви його били? — невтримавшись, запитав Дар.

Дівчата щиро обурилися і в один голос заперечили:

— Ніхто його не бив.

Руда навіть відклала сковорідку на комод.

В цей час Ростик зробив під ялинкою потягусі, припіднявся на ліктях і глянув на товариша.

— Е-е… Привіт, — промурмотів він, потім підняв руку в слабкому вітальному жесті і знову ліг.

— Ну що ж, — сказав Дар, — принаймні він живий. Він же взагалі не п’є. Не любить алкоголю. А це накачався… по вінця.

Чомусь Дарій не хотів, щоб дівчата вважали Ростика пияком.

— Дар, глянь, яка ялинка, — знову активувався друзяка Ростик, — сердечко ось висить.

Він потягнувся і цицьнув пальцем у скляну прикрасу в формі серця. А та раптом злетіла з гілки…

    Дар сам не очікував від себе такої спритності. Він дуже вчасно підхопив легке й тендітне сердечко. Незнайомка, яка теж кинулася було до прикраси, подивилася йому в очі. На мить його ніби засліпили ялинкові вогники, а скляне серце в руках здалося гарячим.

Дар не міг відвести очей. Щойно їхні погляди зустрілися — все навколо розчинилося в потьмянілих блискітках. Не було Ростика. Не було рудої фурії. Не було навіть цієї дивної, майже фарсової ситуації. Лише вона і гаряче серце між ними.

З’явилося раптове, незручне, абсолютно абсурдне і водночас переконливе відчуття, що це — не випадково.

Дарій не вірив у знаки, у різдвяні дива. Не вірив і у фатальні зустрічі. Він звик усе пояснювати логікою, збігами, статистикою.

Але зараз у нього в руках було скляне серце. А жінка навпроти дивилася так, ніби бачила його... всього.

Він трохи міцніше стиснув пальці — боявся впустити.

І вперше за дуже довгий час подумав, що, можливо, деякі авантюри варто пережити. Навіть якщо вони починаються з невдалого побачення і вмотлох п’яного друга під чужою ялинкою.