Бажання збулося

      На кухні Ростик розповідав Юлі, як нещодавно переїхав у цей будинок і що його квартира поверхом нижче. Він пригадав, що побачив, як тепер уже знайома йому Юля загубила біля під’їзду ключі. З геройським наміром повернути їх власниці Ростик підібрав зв’язку. Але випиті на корпоративі коктейлі, в які, вочевидь, добрі колеги додали трохи більше алкоголю, ніж запевняли, його вивели з ладу. І він уже не зміг виконати лицарську місію. Тож пішов додому, аби не заснути просто в під’їзді. А далі вийшов не на своєму поверсі і скористався не тими ключами. Отак усе і закрутилося.

— Подібний сюжет я вже бачила в одному старому фільмі, — зауважила Юля. Їй подобалося бути в епіцентрі настільки дивних, майже канонічно кіношних подій. І Ростик їй подобався.

— Ти наш чарівний подарунок під ялинку, — тихенько прошепотіла вона.

А Ростик обережно взяв її теплу долоньку у свою лапиську.

      Дар і Лея ще довго сиділи біля ялинки, розмовляючи, роздивляючись прикраси. Скляне серце все ще було в його руках. 

— Знаєш, — тихо сказав він, — я не вірив у ці святкові забобони та оповідки. Але тепер думаю, що якоюсь мірою вони мають сенс.

— А я тепер точно вірю. Принаймні у справдження загаданих бажань. — сказала Лея беручи сердечко і повертаючи його на ялинку. 

У цей момент папуга Ясь знову видав своє короненне: — Караул! Караул! — але цього разу додав: — Любов! Любов! 

Юля, зі вже протверезілим Ростиком, повернулися з кухні.

Дівчата переглянулися. Вечір, який починався як звичайні посиденьки з масками для волосся та  фільмами, перетворився на справжнє диво.  

Сніг за вікном сипав густіше, ніби хтось зверху вирішив підсилити особливу атмосферу зимових свят.