Дзвінок другу

     Лея згадала, що вже давно пора змивати маску, й побігла до ванної. А Юля сміливо лишилася чатувати незваного гостя, який час від часу похропував у сяйві гірлянд. Поки господиня дому наводила лад на голові, подруга вирішила роздивитися прибульця уважніше. Судячи з видимої половини обличчя, п’яний хропун виявився дуже симпатичним, гарно вдягненим молодим блондином із родимкою над бровою.

      Раптом у прибульця заволав телефон. Юля не знала, що робити. Наважилася діяти лише тоді, коли дзвінок повторився втретє.

       Намагаючись не пообливатися, Лея сполоскувала волосся теплими струменями води, відчуваючи тремтіння в руках. От тобі і спокійний вечір без метушні!

Раптом двері у ванну відчинилися.

— На. Глянь. Четвертий раз за п’ять хвилин. — показала їй телефон Юля.

— Що? Хто? — перепитала Лея, знову намотуючи на голову полотенце, аби трохи вибрало вологи з її довгої шевелюри.

— Вочевидь, якийсь іноземець. Підписано "Дарупаніс". Візьми, побалакай. Ти ж і німецьку, і англійську шпрехен окей.

Поки Юля говорила, телефон знову задзвонив.

Лея підняла слухавку.

— Де тебе носить? — запитав трохи сердито чоловічий голос, — Ми тебе вже півтори години чекаємо.

Лея від такого наскоку трохи розгубилася і відповіла після невеличкої паузи:

— Це не Ростик.

— А де Ростик? — почулося в слухавці щире здивування. 

— Ростик спить.

Тепер паузу видав той, хто шукав Ростика. Потім пробурчав:

— Клас. Ми його чекаємо, а він…

— Він п’янючий, завалився до мене додому, впав під ялинку і заснув. — випалила Лея, подумавши, що там міг нафантазувати той...

Чоловік, що мав досить приємний голос, розсміявся.

— Цікава історія.

Далі він замовк. Ця пауза діяла Леї на нерви.

— Пане Дарупаніс, приїдьте і заберіть його звідси.

На тому кінці почувся хмик.

— Пане Дарупаніс?! — нарешті озвався здивований голос. — Ви зараз серйозно?

Лея на мить прикрила очі.

— Абсолютно. Якщо хочете — можу надіслати фото. Святкова інсталяція: ялинка, гірлянди і ваш… друг.

Юля, що стояла поряд, стримано хмикнула.

— Ну раз я Дарупаніс... Вже виїжджаю, — сказав новий незнайомець після ще однієї паузи. — Скажіть адресу.

— Чудово, — сухо відповіла Лея. — Бо вранці я хочу прокинутися в квартирі без таких сюрпризів під ялинкою.

Вона назвала адресу івимкнула телефон.

— Ну що? — поцікавилася Юля.

— Їде. Обіцяв забрати.

— Слава різдвяним дивам! — вигукнула Юля і пішла назад у кімнату.

Ростик усе так само мирно спав, розкинувши руки. Вогники м’яко відбивалися на його обличчі, і він виглядав майже… безневинно.

— Знаєш, — тихо сказала Юля, — якби не крадіжка ключів, я б подумала, що він просто впав з неба.

Лея усміхнулася.

— Або з чиєїсь дуже дивної мрії.

За вікном тихо сипав сніг. У квартирі панувало очікування ще одного прибульця. 

І Лея раптом подумала, що кулька, куплена цього року, можливо й справді виконує бажання.