Подаруночок

Микола

Оце так повезло. Зустрів Новий рік за кермом, недоїхавши кілька кілометрів до місця призначення.

Надіюсь повір'я "як зустрінеш Новий рік, так його і проведеш", як завжди не збудеться. Ще жодного разу не помічав, щоб ця маячня виявилася правдою. Але ж люди люблять постійно торочити цю маячню.

Їхав більше часу, ніж планувалося. А все через снігопад. Довелося скинути швидкість, та плентатися наче равлик. Цей факт дратував неймовірно.

Себе втішав тим що мене чекає дівчина, якою я марив останні півроку. Був у солодкому передчутті разом проведеного часу.

Та от халепа, я був її викладачем. А професійна етика мені не дозволяла перейти межі дозволеного. Хтось скаже, що дурниці це все, але для мене дотримання субурдинації важливо у моїй професійній діяльності. Ще навчаючись на аспірантурі, вирішив для себе не поєднувати професійне з особистим життям.

Ще ніколи раніше так не очікував сесії, навіть будучи студентом. Адже поставивши їй залік я вже не мав відношення до неї, як викладач. Тепер ми могли перейти на інший рівень спілкування. Про що я їй і повідомив відразу ж після заліку. Не втримався. Ще й попросив звертатися до мене на ім'я і жодного по-батькові. Навіщо весь той офіціоз, якщо я розглядаю нас парою в недалекому майбутньому.

Думаєте надто самовпевнено? А ні.

Не одноразово помічав за дівчиною зацікавлені погляди в мою сторону. Знаю достеменно, не предметом моїм цікавилася, не було в неї жодного натяку на любов до економічних наук. Мене вона розглядала та оцінювала.

У такі моменти моє самолюбство співало. Не один я знемагаю від бажання поспілкуватися ближче, без жодних перепон та умовностей.

Часто був не в гуморі, а як ще можна, коли сам і поставив обмеження. Доводилося себе стримувати, коли вона знаходилася так близько і водночас була недосяжною.

Знав завчасно, що ми будемо разом святкувати Новий рік, у нашому котеджі в Карпатах. Тому зустрічаючи її в коридорах університету, після заліку, шкірився від передчуття спільного відпочинку.

Задзвонив телефон, вириваючи мене з країни моїх мрій та фантазій. А їх там назбиралося достатньо.

- Привіт, братику, - пролунало з гучномовця телефону, коли прийняв виклик, - ти ще далеко?

- Привіт, ні, ще хвилин п'ятнадцять, чи тридцять, взалежності від стану дороги, і на місці буду, а що?

- Тебе тут одна дівчина очікує, - веселим голосом продовжував Мирослав, розумів про кого мова, тому задоволена посмішка не сповзала з обличчя, - загадала бажання, маєш виконати.

- І що ж вона загадала? - грайливо спитав. 

Зацікавив. Знає пройдисвіт все, ще й на її подругу оком накинув. І як так вийшло, що маємо з дівчатами спільних друзів, досить близьких, а раніше не зустрічалися ні разу з ними? Залишається загадкою.

Виявилося все банально просто. Переглядаючи фото в соцмережах натрапив на ці збіги.

Був спантеличений, що так може бути. От спілкуємося з одними і тими ж людьми. Проводимо багато часу разом з друзями... А виявляється, щоб зустрітися і познайомитися раніше, потрібно було просто зібрати всіх разом в одному місці. Ось цього ніколи і не робили. Тепер виправляємо.

- Хоче святого Миколая під ялинку, та обов'язково з бородою, - потішається Мирослав.

- Хммм, до святого я точно не дотягую, бороду маю тільки бутафорну, з костюма на свято, - перебирав збіги з побажаннями вголос, - але саме головне - я Миколай! Отож буду для Христини подаруночком під ялинку.

- Впевненості тобі, як завжди, вистачає, - резюмував брат, - гаразд, будь там обережним на дорозі, не жени. Христина обіцялася до ранку очікувати свій подаруночок під ялинкою.

Я тільки хмикнув, після сказаного. Ну що ж, мені довподоми перебіг подій.

Як і обіцяв дістався за півгодини до котеджу.

Веселу компанію друзів застав за гулянням навколо ялинки у дворі. Вони вже достатньо були розігріті до подібних танців на снігу.

Мирослав був зайнятий цілком і повністю Ірою, а вона була тільки за. У брата все склалося, то і у мене все буде гаразд.

Христини ж серед танцюючих на подвір'ї не було. Чекає дівчина свого Миколая під ялинкою.

Я вже йду мила.

Вже у приміщенні надягнув бороду та червону шапку. Светр у мене з ялинками, під стать свята. Подарунків також накупляв у місті, через що і спізнився. Чим не Миколай.

Коли увійшов до кімнати подих перехопило від побаченої картини.

Христина у молочній теплій сукні, що діставала до колін, та довгих в'язаних гетрах, явно ішли в комплекті до сукні, сиділа у подушках на килимі під ялинкою. Її волосся виблискувало у сяйві миготливих вогників, що прикрашали головний атрибут свята.

Сама ж дівчина не відразу мене помітила. Була зайнята розгляданням бульбашок у своєму бокалі, та час від часу переводила погляд на вогонь в каміні.

Заради такого видовища варто було запізнитися, та витримати усі незручності в дорозі.

- Оооо, святий Миколай, - простягла Христина, - і з подарунками... А я тебе чекаю. Іди но сюди.

І в запропоновальному жесті постукала по місцю поряд себе. Я не з прошених, довго не думав. Примостився майже впритул до дівчини, але при цьому не порушуючи її особистих кордонів.

Хотів почати говорити, але дівчина, вже розігріта алкоголем та своїми міркуваннями, випередила мене. Приклала свою витончено долоню до мого рота, сказавши "чшшш". Потім простягла мені келих та пляшку шампанського.

- Відкривай, і наливай, - командувала, - ти ж за кермом певно був?

- Так, тільки приїхав, - підтвердив її слова, - довго добирався, а тепер можна і розслабитися, коли прибув на місце.

- То ти тут залишаєшся? - я кивнув на знак згоди, вже розливаючи напій по келихах, - От і чудово! У мене до тебе стільки питань... Скажи, а тобі що занятися нічим?

Від такого формулювання ледве не подавився напоєм, що встиг пригубити. Христина, добра душа, не кинула на призволяще, постукала по спині м'яко, а я вже розпереживався що може пригріти добряче, так замахнулася.