Загадуємо бажання

Святкування зустрічі Нового року пройшло, як завжди, чудово. Шалені вигуки, щасливі обличчя, привітання, побажання нового щастя...

І все в стилі цього свята. Але що навдивовижу - ніколи і нікому це не приїдається.

Ми з року в рік чекаємо Різдва та Нового року, як дива, такого що неодмінно принесе у наші життя довгоочікувані сподівання, мир, спокійне співіснування, щастя...

Звичайно щастя ми можемо вже мати у своєму житті, але факт залишається фактом, ці свята як казка родом з дитинства. І не важливо скільки нам років ми їх очікуємо з трепетом у душі.

Наряджаємо ялинку та наші оселі, від самого процесу отримуючи неймовірне задоволення, і тим самим наряджаємо свою душу передчуттями прекрасного, що неодмінно прийде до нас. Дуже часто у прикраси, які чіпляємо на ялинку, вкладаємо прихований сенс.

Десь всередині нас жевріє надія, що всесвіт почує наші мрії, бажання та очікування. Ну і звичайно ж, відгукнеться схваленням, а тоді вже неодмінно фортуна буде на нашій стороні.

Так і я сиділа та мріяла. Споглядала як потріскує вогонь у каміні. Та сьорбала шампанське, неодмінний атребут новорічної ночі.

- Вибач, ти напевно очікувала і собі в компанію хлопця, - відірвав мене від колупання у собі винуватий голос Мирослава.

Я не відразу і зрозуміла до чого він хилить. І чому почувається винним? Не пригадую щоб він мені щось обіцяв.

- Все гаразд, я чудово проводжу час, - і щоб підтримати свої слова посміхнулася.

Мирослав присів біля мене з келихом чогось міцнішого за шампанське. При цьому встигнувши обмінятися посмішками з Ірою, яка розмовляла з подругами поодалік.

- Ага, сама біля каміна занурена у себе, - саркастично зазначив, і важко зітхнув, - хоча, думаю, тобі зараз веселіше, ніж моєму брату. Я тобі говорив уже, що він має до нас приєднатися?

- Так, говорив, - у голові сплив спогад про згадку ще одного хлопця, який в дорозі ще, - а що сталося?

- Подзвонив, щоб не хвилювалися, що трохи затримується, на дорозі через снігопад ускладнений рух. Надіюсь під ранок уже буде з нами.

Я хмикнула, чомусь в уяві спалахнула аналогія зі святим Миколаєм, що поспішає принести подарунки до ранку.

- Прямо, як святий Миколай, - не втрималася щоб не озвучити свою фантазію.

- Це точно, Миколай, він любить робити сюрпризи, - засміявся на мою репліку Мирослав.

- А про що ви таке цікаве говорите, - приєдналася до нас Іра.

Без зайвих церемоній Мирослав розмістив її біля себе у кріслі, ще й обійняв. Вони дуже гармонійно дивляться разом. І дивляться один на одного закоханими очима. Хто б міг подумати, що за один день люди так можуть захопитися та загрузнути в романтиці.

- Та про подарунки, та святого Миколая, - сказав Мирослав, поцілувавши у щоку Іру, на що вона залилася рум'янцем, - от і мене він не оминув цього року, - проворкотав, чим увігнав дівчину ще більше у сум'яття.

Щоб розрядити обстановку, та і мені трохи не затишно стало, ніби зазирнула за лаштунки чужих таємниць, пожартувала.

- А я от хотіла зустріти того бороданя з мішком подарунків, тоді то і спитала його чому лазить через димарі в оселі, на це є ж двері. Йому, що немає чим зайнятися?

На мої слова парочка розреготалася.

- Ну в тебе і мрії, Христя, - вже через сміх сказала Іра.

- Саме так! Це моя мрія - я хочу святого Миколая під ялинку, - у мені вже говорив випитий алкоголь, - от він неодмінно має бути моїм подаруночком.