Свято в горах

Новий рік вирішили святкувати з друзями. Молодість безтурботна швидко минає, тому потрібно користуватися моментом свободи, коли вже достатньо дорослі, щоб не просити дозволу в батьків щоб піти погуляти.

Хто ж знає, коли впаде на голову шкаф і замайорить заміжжя, а опісля і діточки підуть. Після таких змін у житті знову прийдеться звертатися до батьків, але цього разу, щоб вони посиділи з онуками, доки їхні дорогоцінні діточки відпочивають.

Отака несправедливість. Спочатку відпрошуєшся на гульки, бо ще не достатньо дорослі, а пізніше, бо несеш відповідальність за маленькі життя.

Бачила таке у старших подруг, що вже встигли обзавестися сім'ями. Куди вони спішили? Мені не зрозуміти. У мене свої погляди на життя і досягнення щастя, а у них свої. І кожен має право на свою думку, бо для них вона важлива та правдива.

Життя досить періодичне. Здається вже і дорослі, але знову питаються дозволу піти погуляти без дітей.

Так що вони і повчали, щоб користувалася моментом вільного студентського життя. Як не смішно звучить це, але у їхніх очах палала дещиця заздрості, що у мене більше свободи дій ніж у них.

Ми замовили котедж в Карпатах. Прості студенти не потягнули б такого задоволення, але з нами їхали ще кавалери подруг з друзями.

Коли я спитала "чому так дешево?", дівчата розсміялися. Пояснили, що цей котедж належить комусь із друзів їхніх кавалерів. Так що номінально ми їдемо в гості, але не з пустими руками. А на дорогу та на заплановані заходи також потрібні кошти, от ми і скидаємося на все це.

Дівчата задоволено гомоніли передчуваючи чудовий відпочинок. Ми там затримаємося на три ночі.

Я ж притихла біля вікна. Спостерігала зимові пейзажі, що мене заворожували своєю чарівність. А це тільки їхали серпантинами, і до гір ще годину часу добиратися.

Сіли ми разом з Ірою. Ми та ще дві дівчини їхали без пари. Та наші подруги, що вже встигли обзавестися стосунками, обіцяли нам чудову компанію з друзів їхніх кавалерів.

Я особливо над цим не зациклювалася. Для мене головне гарно провести час разом із друзями. І обзаводитися стосунками я ще не планувала.

Мене настільки збентежило, як себе вів викладач економіки після заліку, що я ніяк не могла подолати ту бентегу. Ще він попросив звертатися до нього тепер на ім'я і на ти, так як і він до мене.

З кожним днем після того, зустрічаючи його в коридорах університету, я червоніла від одного його "привіт", до якого був супутником палкий погляд та чаруючий усміх. Ще ніколи раніше, за весь час його викладання у нашій групі, я не бачила його таким веселим та задоволеним.

Аж завидки брали. Я також так хочу.

Хотілося з кимось поділитися тим що коїлося на душі, але Іра заснула, заколихана дорогою. А з іншими не було перемовлятися. Тим більше вони вже складали план розваг. І їм точно не було діла до моїх душевних переживань.

Коли ж я побачила гори оповиті зимовою красою, втратила всі думки, що не стосувалися тієї величі, яка повстала перед очима. Це видовище неможливо передати словами. І жодні фото не йдуть в порівнянні з тим яке все є в реальності.

Я бували й раніше в Карпатах, але тільки улітку та теплою весною, коли все буяє зеленню, та рослинністю у всій своїй красі. Думала буде не цікаво в холодну пору року. Як же я помилялася.

На місці зайняли будівлю, розподіли між собою кімнати. Тим що було в нашому розпорядженні були цілком задоволені. Все що потрібно є в наявності.

Господар котеджу, Мирослав, приємний хлопець трохи старший за нас, уже приніс та встановив у вітальні з двома друзями ялинку, дістав гірлянди та прикраси до свята. Ми з Ірою прийшли їм на допомогу, так як інші були задіяні на кухні.

В процесі прикрашання, Іра з Мирославом знайшли спільну мову. Без кінця гомоніли, жартиками сипали. Їм підтакували і всі у вітальні.

Щось мені підказує, що цей вікенд Іра проведе з Мирославом. Так як він серйозно почав обходжувати її.

Ще двоє хлопців почали проявляти зацікавленість в наших двох подруг. А дівчата і не проти такої уваги, тільки за. Аж світилися від щастя, не гірше ялинкових гірлянд, що тепер весело блимали, підморгуючи нам та закликаючи до веселощів.

На мене поглядали дещо винувато. Я ж залишилася без залицяльника. Така собі третя лишня, не приший кобилі хвіст. Але мене це навіть влаштовувало. Не знаю якби зі мною мучився той хлоп, що наважився б до мене підбивати клини.

А в загальному була приємна дружна атмосфера свята. Не було відчуття, що я тут зайва, усі приділяли мені увагу. Навіть не зручно інколи було перед дівчатами, що за мною так усі піклуються.

Мирослав також запевнив, що ще має приїхати його брат. Затримався у місті, якісь нагальні справи вирішував. Пообіцяв, що ми з ним знайдемо спільну мову. Так що і подруги скинули із себе тягар провини за мою, на їх експертну думку, самотність. Я ж себе такою не почувала зовсім.

Дівчата не підвели, нам і справді буде весело у цій компанії.