Розділ 14

Вдома було тихо та самотньо, мабуть, чи не вперше за довгий час я замислилася над тим, що справді це не правильно. Ще й батьки постійно мені за це говорили, що чоловік має бути на свята зі своєю сім'єю. Але ні, я завжди захищала Ярика, але цього разу замислилася над тим, а чи справді це нормально? Вже й я так не думаю, бо справді якось тупо виходить. Можливо Наталя має рацію в тому, що наші чоловіки зраджують нам, я навіть не знаю точно, але не хотілося до останнього вірити в це.

Хоча я думаю, що між нами немає секретів, але це я так гадаю. З часом кохання минає і потім настають робочі будні, сірі дні. Хоча у нас і було достатньо коштів та справді все було те, що ми хотіли. Все таки людині хочеться чогось нового, коли вже все приїлося. Але я не хочу думати навіть про це, хоча буде образливо, якщо це виявиться правдою.

- Мамо, пішли гратися.

Мала потягнула мене за руку. 

- Зараз, моя люба. Давай трішки приберемо, а потім підемо малювати, згода?

- Добре.

Вона зітхнула та надула губки. Але потім коли я почала робити хатні справи, Марійка щось бігала та співала. Я  вирішила прибрати трішки будинок та приготувати вечерю. А потім ми пішли займатися різними вправами на розвиток, восени Марійка вже піде до школи. Тому я хочу, щоб вона була готовою і їй не було важко входити у світ знань. Вона в мене і так розумничка, але хочу підготувати її ще краще.

Так і промайнув день, десь о сьомій вечора я сіла трішки попрацювати, мала заснула. Захотілося дуже сильно набрати чоловіка, бо він навіть за весь день не писав мені, я вже мовчу за дзвінки. Це так сумно, бо той рік він хоча б писав мені кожного дня та телефонував під вечір. А це вже забив на мене, чи що? Все  здавалося дуже дивним. Я набрала його номер та почала чекати, йшли гудки. Дуже довго чекала, думала вже класти трубку, аж раптом почула голос, ну нарешті!

 - Привіт, моя кохана. Як справи?

Він був якийсь збентежний чи збуджений, я не зрозуміла  до кінця.

- Привіт, ти чому не телефонуєш?

- Мила моя, вибач. Дуже багато роботи, тільки недавно приїхали додому та вийшов з душу. Не чув, що ти дзвонила.

Я взяла паузу, дивно він себе поводив, якщо чесно. Навіть не знаю, що мені здалося дивним, а чи правду він говорить?

 - А хто "ви"?

Вирішила не тягнути я та задала питання ребром. Він замовк.

- Ну, як хто? Ми з хлопцями.

Дивно, адже у кожного свій номер має бути, ну але ж вони живуть в одному готелі. Тому це нормально, його відповідь здавалася логічною, мабуть. Я себе завжди так заспокоювала. 

 - Ти чого? Ей, мала, ти що не віриш мені ?

- Та нічого, я сумую за тобою, коли ти вже додому приїдеш?

- Ти ж знаєш, на скільки я поїхав.

- Ти справді так рідко дзвониш та пишеш, тому я навіть не знаю , що й говорити.

Я ледь розмовляла, настрій став ще гіршим. Моя інтуїція підказувала мені, що щось не те.

- Мила, я ж працюю, ти ж повинна розуміти. Все заради тебе й донечки нашої. Як ви там, до речі, з Марійкою провели час у батьків?

- Дуже добре , та й на Новий рік усе було супер. Тому не турбуйся.

Я відповідала вже якось без ніжності та турботи в голосі, десь воно все зникло. Не було те відчуття між нами, котре було колись.

- Це дуже добре. Я справді радію за тебе, моя кохана.

Він був аж дуже лагідним зі мною.

- Добре, відпочивай , але можеш мені частіше телефонувати? Я ж сумую за тобою. 

Я  таки здалась та голос неначе надломився.  Мені не хотілося з ним розмовляти, не знаю чому. Але справді було незручно від цього діалогу з Яриком, хоча він мій чоловік. Можливо це так на мене повпливав Діма, адже зустріч з ними вже двічі, вибила мене з колії мого сімейного життя.

- Добре, люба, на зв'язку.

Я хотіла відповісти, що люблю його та обіймаю, та й думала, що він це теж скаже мені. Але ні, він різко поклав слухавку, і я почула ніби чийсь голос в останню мить. Можливо, здалося? Він  ніби був жіночим, замовив можливо вечерю в номер та це був персонал?? Я почала одразу себе накручувати, а потім вирішила передзвонити. Але на цей раз Ярик не взяв слухавку та не був онлайн. Тому я взагалі вже була без настрою. Але через те, що у мене мала дитина, треба було брати себе до рук та не падати духом.

Я написала чоловікові, щоб він перетелефонував мені коли зможе, бо я маю сказати дещо важливе йому. Чомусь  я думала, що він одрагу набере мене, але прочекавши хвилин десять, я так і не дочекалася його дзвінка. В голову прийшла думка, що потрібно відписати Дімі.

- Дім, я поки не знаю на рахунок ваших зустрічей з донькою. Не розмовляла ще з чоловіком, потрібно обговорити цю тему.

- Я розумію, але  Віко, лише одне питання до тебе, можна задати?

- Давай.

Ну а що вже втрачати то?

- Ти точно заміжня? Я ж не бачив твого чоловіка жодного разу.

- Та й що? А де б ти його міг бачити? Фотографії є в інстаграм. 

Але потім я згадала, що їх пару штук, всі інші були мої та з Марійкою. 

-  Він у відрядженні, я ж тобі говорила. Тому не думай про те, що я обдурюю тебе, що у мене все добре, тому навіть не розраховуй ні на що.

Сказала, як відрізала. Тому нехай собі не думає зайвого, я не налаштована з ним зустрічатися ще раз, він такий став настирливий. Хоча він такий завжди й був, ох і Дмитро.

- Я зрозумів, не буду тоді тобі заважати. Але якщо захочеш зустрітися, то телефонуй, я буду радий навіть звичайному спілкуванню з тобою.

- Добре.

Відписала я та поклала телефон. А потім почула звук вхідного повідомлення від Ярика. Хм, чому це він мені не в месенджер відписав та не зателефонував, як я просила? І тут я зависла, серце почало гучно битися, а дихання ніби припинилося в мить.

- Слухай, відстань від нього. Ярик більше не кохає тебе , я з ним уже пів року. Тому краще знайди собі іншого чоловіка, тому що я не відпущу його, мені з ним добре, та і йому кайфово зі мною.