Розділ 13

Коли я сіла в машину, то повисла гробова тиша. Ну зараз почнеться.

- Люба, все добре?

Мама глянула на мене.

- Так, зустріла знайомого давнього.

- Знайомого?

Батько повернувся до мене та звів брови разом.

- Так, тату. Їдемо, прокатаємось містом та додому.

- Добре, головне, щоб цей знайомий не зіпсував нікому життя та настрій.

Додав  батько та затих. Мама глянула на мене, а потім на нього, мабуть вони все зрозуміли. Тато точно зрозумів, що то за знайомий, побачив його можливо. Мала сиділа собі та гралася лялькою, ну й добре, хоч хтось спокіний. Потрібно викинути поки що цю інформацію з голови. А то так можна збожеволіти, якщо про все думати. Довелося заспокоїти батьків, щоб вони не накручували собі зайвого.

- Ви чого сумні такі? Все добре, то не те, про що ви подумали.

- Точно?

Батько продовжував гнути свою лінію, хоча зазвичай був добрий до мене. 

 - Так, тату.

- Милий, все ж добре, ти думаєш донька буде нам брехати? Так, доню?

- Мам, так, не буду. 

 Ну, а що я їй скажу? Що зустріла колишнього, який зник та залишив мене з донькою наодинці?? Та ні, це буде абсурдно. Тим більше нічого такого не сталося, але чому доля от зводила нас знову і знову, це було запитання ще те! Мені було не зрозуміло та вже трохи бісило, я так скажу. Ми проїхали містом, а потім заїхавши до супермаркету, поїхали додому. Завтра я з Марійкою вже їду до себе додому, тому треба насолодитись часом разом. Батьки за два дні летять у відпустку на два тижні, тому я буду без нікого. Навіть у гості не буде до кого зайти, але то вже таке, не вперше я залишаюся так сама в місті, без нікого. Лише донечка зі мною буде, моя люба.

По приїзду додому, ми вирішили швидко зготувати вечерю, а то так нагулялися, що апетит розігрався не на жарт . Марійка побігла з батьком гратися, а ми з мамою тим часом готували.

- Доню, скажи чесно. Хто це був? Ви так довго розмовляли.

Я почала важко дихати, не хотілося брехати, адже я ніколи не робила цього. Але сказати правду теж було не найліпшим варіантом.

- Мамо, все в нормі, серйозно.

- Скажи мені лише одне. То був він?

Вона глянула на мене та не зводила погляду.

- Так, але між нами нічого немає і не буде. Це випадкова зустріч і не більше.

- Він знає про доньку?

– Так.

- І що він говорив?

Здавалося, що мама навіть дихати перестала, коли ставила мені ці питання.

- Та нічого такого, хоче іноді бачитись з нею, якщо я дозволю.

- А ти дозволиш?

- Мам, я не знаю поки що. Потрібно обговорити це питання з Яриком.

- Добре, тут ти правильно вирішила. Але пам'ятай, це твоя дитина і тільки тобі вирішувати з ким вона буде жити та що робити. Ти мати!

- Добре.

У моїх батьків ніколи особливо не було суперечок чи скандалів, вони кохали одне одного і подарували мені цю любов. Мабуть, тому я народилася такою гарною дівчинкою, бо мене зачали у великій любові. Батьки завжди були на моєму боці, хвалили мене та давали все найкраще. От і з онукою так само склалося, вони хотіли дати їй усе найкраще. Їм було головне, щоб я та вона були щасливі та здорові. А вже з ким я житиму чи без нікого, то така справа.

Звичайно, якби я жила не зрозуміло з ким, то вони б це сказали, але для них була важлива я та Машка. Вони не один раз мені пропонували переїхати жити до них з малою, але я відмовлялась . Ми класно провели день, дуже активно, а потім вдома відпочивали. Люблю ці дні, коли я приїжджаю з малою до батьків. І їй весело, і я можу відпочити та знову поринути в дитинство. Хоча я вже засумувала за своєю роботою, хочеться вже продовжувати далі та виходити на новий рівень. Але наразі бажання якось стало на паузу, після зустрічі з Дімою я просто ніби втратила себе знову та думаю про нього завжди.

Після прийняття душу, я пішла до себе в кімнату почитати, мама вклала малу спати. Хотілося не думати ні про що, хоча б в такі дні, у вихідні,  але не вийшло. Звук месенджера нагадав, що у мене є телефон, який лежить поруч. І ймовірно, що це може бути замовлення по роботі, тому я зайшла в інстаграм, але то було не замовлення. Дмитро знову писав мені. О ні. 

- Віко, ти така гарна, я радію, що ми зустрілися, хоч і випадково. Знай, що ти кайфова, просто так знай, це не підкат.

Ага, знаю я такі "не підкати", хай тут мені не заливає вуха. З одного боку мені чомусь подобалося те, що він пише. Можливо у дівчат автоматично включається функція, що від уваги хлопців ми танемо, це ж круто, самооцінка взлітає до небес. Але з іншого, я ж вже дружина та мати, тому не гарно якось спілкуватися з чужим чоловіком. Тим більше колишнім хлопцем, але я не змогла стримувати себе.

- Дякую, але май на увазі, Дімо. Ти не лізтимеш у моє життя, на рахунок зустрічей з донькою я обговорю з чоловіком і тобі напишу тобі.  Вона ще маленька, думаю, що через чотири роки десь уже можна буде зустрітися. Добре? 

Я вирішила додати цю фразу, щоб подратувати його та побачити зворотну реакцію, якою ж вона буде? Але він відписав спокійно.

- Я не знав про те, що у мене є донька п'ять років, то почекаю ще чотири, хоча тепер я знаю про її існування ,  тому це буде досить важко. Але я думаю, що ти приймеш вірне рішення.

Ти диви, він що психологом влаштувався? Нічого собі, який став стриманий та дорослий чоловік.

- Добре, добраніч.

- Солодких тобі снів, Віко.

Я вимкнула звук на телефоні та замислилась над тим, як це все так склалося? Наче все було ним продумано, але навряд чи. Мабуть, таки доля щось хоче цим мені показати? Не знаю навіть що, але дивитимуся по ситуації. Завтра зателефоную Ярику та поговорю з ним на цю тему, якщо звісно ж у нього буде вільний час . Ми вже два дні нормально не розмовляли. Навіть Дмитро бажає мені доброї ночі, а чоловік ні. Було образливо. 

Але я відігнала ці думки від себе і вирішила вже лягати спати, після того, як прочитала двадцять сторінок книги. Більше не змогла, дійсно клонило в сон. На ранок я прокинулася раніше будильника, бо виспалася дуже добре. Я помітила, що тільки у батьків так можу класно відсипатися, дуже міцним сном спала, навіть не дивлячись на те, що вчора був активний день та я багато думала за Дмитра. Він не виходив з голови, але я намагатимусь випхнути його звідти.