Розділ 12

Наступного ранку я прокинулася досить бадьорою, але потім згадала про те, що вчора я випадково вподобала фотографію Діми. Я набрала повітря в легені та видихнувши, зайшла глянути, як там все. цікаво чи помітив він, але звісно ж , чому б йому не помітити?? Хріново, що я не хакер, який може стерти всю інформацію. Я була шокована, він поставив мені досить багато вподобайок на постах. Ну от і влипла, Віко!! Чому ти така розтяпа...

А потім у правому верхньому кутку я побачила повідомлення, там горів значок, що мені написали. О ні, тільки не це. У мене тремтіла рука, я відкрила месенджер і побачила, що так, це був Дмитро!! Невже не можна було обережно робити все, оце я підставила саму себе !

Він мені писав: "Привіт, як твої справи? Ти знайшла мене , приємно" Ну от і що йому відповісти? Сказати, що я помилково вподобала? Але це жорстоко. Хоча чому це жорстоко? А він хіба не так вчинив зі мною?? Набагато гірше він вчинив, тому нічого страшного я не зробила. Навіть добре, коли я так напишу, нехай знає правду та не тішиться. Тому я так і відписала та піднявшись з ліжка, відчинила вікно та вдихнула запах морозного повітря.

Як же добре жити у приватному будинку за містом! Та як класно, що мої батьки поруч та вони в мене такі гарні люди!! Хоч з кимось є про що поговорити, а то сама з дитиною я б не вивезла. Дійсно почуваюся одиноко, не вистачає досить часто чоловіка, його уваги. Я вимкнула звук на телефоні та вийшла з кімнати. Батьки вже гралися з малою, Марійка бігала та сміялася. Як добре у батьків вдома!

- Мамо, доброго ранку!!

Мала підбігла до мене та я взяла її на руки. Вона вже така в мене величенька стала, дорослішає, росте. Гарнюня така, всі хлопці будуть за нею бігати.

- Ми вирішили тебе не будити, доню, Марійка підтримала це. Тому йди  снідай, а потім можливо поїдемо всі разом у місто?

- Дякую, мамо. Можна й так, погода гарна, тому я не проти.

- Ура! Всі разом.

Маша бігала та раділа, їй так хотілося уваги. Добре, що хоч від мого батька вона отримує чоловічу увагу, коли не вистачає її батька. Тому я пішла снідати та намагалася не дивитися навіть на телефон, хай собі він пише, що заманеться. Я на таке більше не поведуся, не хочу навіть бачити його. Це ж треба було додуматися, щоб мені таке написати!! Взагалі совісті немає у нього, з'явитися ось так раптово у моєму житті й потім ще писати. Діма завжди був впевненим в собі! Чи не було видно, що я не маю бажання з ним спілкуватися? Дивак та й годі.

Через півтори години ми вже виїхали до міста, вирішили прогулятись центром, а потім піти до кінотеатру. Час минув дуже швидко, ми ще поробили гарні фотографії, дуже класна в цьому році зима виявилася, було так морозно, сніг падав, романтика. От би зараз гуляти нашою сім'єю, а ще ліпше, щоб ми вдвох, з Яриком. Давно такого не було.

Коли ми вже йшли сідати в машину, я помітила, що у малої немає її ведмедика в руках.

- Мила, а де твоя іграшка?

- Не знаю, я її поклала до рюкзака.

Але там його не було, рюкзак був відкритим. Потім я глянула на дорогу, звідки ми йшли і побачила ведмедика, він лежав на дорозі біля входу в супермаркет.

- Он він випав, піду та заберу , ви сідайте.

– А що таке, іграшку втратила?

- Так, мамо, посади її, я зараз піду знайду. Він лежить он там .

Тому я впевнено йшла до цілі, а потім зупинилася. Знову він?? Я помітила як з машини вийшов Дмитро та йшов до супермаркету. Не забирати іграшку та чкурнути назад? Куплю їй сотні таких ведмедів, аби лише з ним не перетинатися. Але це ж її улюблена іграшка, Ярик подарував! Потім я помітила, як він звернув зі свого шляну в супермаркет  і пішов до іграшки, ну ні! Я хотіла вже повертатися,  я тепер туди точно не йтиму, але Діма озирнувся і помітив мене. А потім почав йти в мій бік з посмішкою. Я не могла зрушити, стояла як укопана, та що ж зі мною таке? Ну ні, Віко, йди давай!! Чому ти стоїш на місці, що за напасть ? 

– Це твоє?

Він простягнув мені іграшку.

- Так, доньки. Привіт.

- Привіт... Ну то бери, якщо це доньки.

Я взяла та не зводила з нього погляду.

- То ти випадково таки поставила лайк?

– Так.

Тихо промовила я.

– А профіль мій теж випадково знайшла?

Посмішка не сходила з його обличчя.

- Дімо, до чого тут ці питання ?

- Цікаво, хотів дізнатися та й усе. Я не буду намагатися насильно тебе змушувати зі мною спілкуватися. Я хочу лише, що ти була щаслива. Ти ж щаслива?

Я промовчала, бо справді замислилась над цим питанням. А він не зводив з мене погляду та зжирав очима. 

- Добре, не буду тебе затримувати. На тебе тим більше чекають, я бачу. Марійці привіт передавай від Санти.

Він зітхнув та розвернувся вже, щоб піти. І я не розумію, що на мене найшло, хай би собі йшла людина, я ж так цього хотіла. Але ні, мене ніби невидима сила підштовхнула мене до нього та я викрикнула:

- Зачекай.

Він обернувся та я побачила надію у його очах.

– Я не розумію, що ти хочеш.

- Серйозно? Звичайно ж не розумієш, бо я не зміг тобі розповісти. Якщо чесно, я був дурнем та вибрав свої емоції, вони стали вище за тебе, мій егоїзм заполонив мене. Це не правильно, так, але так вийшло.

- Тоді в чому моя провина?? Ти так поводиш зараз себе, неначе це я тебе покинула з дитиною та вирішила далі піти собі на гульки.

- Ти ж правди не знаєш, як я тобі можу пояснити?

- Ну так коротко й поясни, якщо я не в курсі.

Я не розуміла про що він, якщо чесно, тобто він не просто так кинув мене, є причина ?

- Ти ж пам'ятаєш мою подругу, Настю?

– Так. Цю занозу неможливо забути.

- От і я про це, вона набрехала мені, що ти зраджуєш. Тому так все й вийшло.

Я аж рота відкрила , тобто це не його було рішення? Я завжди знала, що вона не рівно до нього дихає.

– Як це так? А що вона тобі розповіла?

- Те, що в тебе є хлопець і ти зустрічаєшся з ним. І навіть десь на стоках знайшла схожу картинку, де і дівчини був такий браслет як і в тебе , точнісінько такий же! Чи вона пофотошопила, я не в курсі. Але вийшло так, що я повірив їй. Адже я знав її довше, ніж тебе, вибач. Я дійсно придурок, що так вчинив .