Розділ 11

Віка.

От і настав новий день у новому році, прокинулися  ми з донькою о десятій, досить довго проспали сьогодні. Вона заснула разом зі мною, я була не проти. Хай спить, хоч хтось під боком є. В мою голову знову полізла вчорашня зустріч з Дмитром. Ну от і що мені тепер робити? Не виходить цей парубок з голови, хоч трісни!! Жах якийсь, шкода, що не можна випити якусь пігулку, щоб стерти пам'ять та ті спогади назавжди. Дуже хочу, щоб я нічого не згадувала, але ні, я не могла.

- Доброго ранку, Марійко. Прокидайся, будемо вмиватися та снідати, та поїдемо до бабусі з дідусем, згода?

- Угу.

Вона прошепотіла мені та солодко потягнулася в ліжку. Таке миле дитя, я просто не можу. Я вирішила вставати та розпочинати цей день, щоб менше думати про Діму, про цю зустріч. Я більше його ніколи не побачу, адже він не прийде сюди, сподіваюся, що совість у нього таки залишилася. Але як він дивився на мене... Годі, Віко!! Я уявно вліпила собі ляпаса та пішла готувати сніданок . У мене є коханий чоловік, є робота та сім'я, все є.

Тому не потрібно змінювати нічого, та і я не збиралася, але він сидів у моїй голові, цей Дмитро!! О другій годині ми нарешті все зробили та поїхали до моїх батьків. Хоч було недалеко, але поїхали на машині. Я захопила подарунки їм та деякі наші речі, бо  вирішила побути в них кілька днів. Відпочинемо та поспілкуємось, можливо разом поїдемо кудись погуляти завтра. У будь-якому разі з ними буде веселіше, ніж удома самим.

 - Бабусю!!

Мала одразу побігла до них обійматися, коли ми зайшли в будинок.

- Подарунки тут вам від Санти.

Протягнула я пакети.

- Ой, передаси йому велике дякую, доню.

Тато обійняв мене.

- Сідайте, дівчата наші любі. Ми вже з дідусем накрили стіл.

- Ой, так гарно. Машко, сідай.

Ми сіли та почали розмовляти про все на світі. Марійка посиділа трішки з нами та пішла бавитися з котиком.

- Чи не сумно було?

Тато глянув на мене.

- У якому плані?

- Знову без чоловіка, доню. Ну це не правильно, так не можна, ти розмовляла щодо цього з Ярославом?

- Так, але я розумію його. Нічого не зміниться, його робота дуже важлива, тому не бери в голову краще.

Мама тільки зітхнула, я розуміла добре їх, але що я можу вчинити? Вже як є, таке у нас життя. Він працює, я теж, але на мені ще хатні справи та дитина. Хоча ж Ярик більше заробляє, тому все наче справедливо.

- Він і так прийняв Машку, багато чого робить для нас заробляє. Тому я думаю, що претензій не має бути. Хіба ні?

Вони мовчали, я теж не знала, чи  вірила я вже сама у свої слова. Чи вигороджувала чоловіка, не знаю точно.

Але я не хотіла, щоб у бік Ярика летіли образливі слова. Хоча мої батьки дуже добрі люди й ніколи нікого не ображали. Але ж я їх дитина, тому це логічно, що вони будуть підтримувати мене та будуть на моєму боці, тому я послухала їх та висловила свою думку. А далі ми продовжили спілкуватися на інші теми, бо це нормально, Ярослав не ідеальний чоловік. Хоч він прийняв мене з чужою дитиною, хоча я далеко не остання дівчинка. За мною багато бігало чоловіків, якщо бути правдивою, але я вибрала його.

Мабуть, сподобалось мені щось у ньому, я точно не обирала по матеріальному положенню. Тому що у мене у самої вистачає грошей, та й у батьків свій бізнес, тому гроші мене цікавили в останню чергу. Я навіть не знала, що він бізнесмен, тільки згодом дізналася.  Але після того, як я зустрілася випадково з Дімою, я не можу перестати думати про нього. Батькам я ж звичайно нічого не розповіла, бо вони покрутять біля виска мені . Це взагалі буде абсурдно, якщо я повернуся до чоловіка, який мене покинув, та ще й з дитиною на руках.

От тепер він точно повірив, що в нього є донька, побачивши її! Це взагалі шок, я справді боялася у той момент, що він розповість все Машці. Але все обійшлося, чому я була дуже рада. Марійка сьогодні дуже швидко заснула, втомилась моя маленька. Цілий день бігала, то у дворі, то з котиком бавилась. Тому десь о десятій, коли вже всі відпочивали, я лягла у ліжко та написала Ярику. Я справді сумувала за ним, ми зідзвонювалися, але тільки під вечір, щодня. Це було так мало для мене, онлайн його майже не було, мені стало сумно.

Невже він дійсно постійно в роботі, чи дійсно зраджує мені? Ната вранці дзвонила та пропонувала піти на групове побачення, я відмовилась і відповіла їй, що вона справді вже зійшла з розуму. Чим далі, тим все менше мені хотілося з нею розмовляти. Вона справді вже набридла з цими своїми новими чоловіками, як так можна?? Раніше вона такою не була, але ось вже років зо два її понесло, не більше. Тому я й рідше стала спілкуватися з нею, хоча як людина та подруга вона класна.

Ярик відписав, що йде спати, бо вранці , дуже рано йому вставати та йти працювати. Мені було дуже самотньо після цього повідомлення. Руки самі полізли в інстаграм шукати профіль Дмитра. І вуаля!! Я не знаю як, але я його знайшла по прізвищу, це ж треба таке!! Підписок достатньо, та й стрічка активна, гарні фото. Тут він у костюмі в офісі, там уже у шикарному будинку. То він не аніматором працює чи так підійнявся в цій сфері?? Дивно, я думала, що такого бути не може.

Але потім я проглянула  його профіль й зрозуміла, що він точно не аніматором працює, він програміст! Ну й ну, а що ж тоді це було на Новий рік??  Але то не важливо, я хотіла вийти з його сторінки, але випадково завис екран телефону та я лайкнула його фото. Ну що ж це таке?? Не щастить, та й годі!