Розділ 9

Дітям було весело, тож мій настрій піднявся. Мої подруги теж похвалили таку мою ідею, тому я була дуже щаслива, що все так продумала, як завжди. Значить я зробила все правильно, якщо всім сподобалось, це мене тішило.

- Чекали на мене, дітки??

– Так!

– Я вам подарунки приніс.

Я одразу завезла подарунки до їхнього офісу , щоб усе було продумано та виглядало реалістично. Діти радісно кричали та бігали довкола нього.

- Але спочатку давайте по черзі розкажіть мені віршика чи пісню заспівайте!

Він трішки перегравав чи ні? Коли я підійшла ближче, то була в шоці, він що п'яний? Хіба так можна? Приходити до дітей вже на підпитку, ніколи ще такого не було! Це просто страх, я глянула на дівчат, на Нату. Вона зрозуміла про що я думаю, цей аромат нереально було не відчути. Але дітям то що? Вони радіють подарункам.

- Дітки, як ми з вами вчили, пам'ятаєте? Пісеньку всі разом співаємо.

Крикнула я їм та  глянула на Санту, його очі здалися мені такими знайомими і я помітила, що він теж завис на мені!

- Пісенька - то є теж добре, давайте.

Він звертався до дітей, але далі дивився на мене. Що це в нього за ступор? Але я теж відчувала себе якось дуже дивно, ніби ми дійсно вже десь перетиналися у ральному житті. Діти почали гуртом співати, а ми з моїми подругами плескали в долоні. Санта теж підспівував, але постійно переводив на мене свій погляд. Та що з ним не так? Крім того, що він не дуже тверезий, він був ще досить дивним.

Можливо йому вже погано та потрібно до вбиральні? Але я не дивлячись ні на що, стримувала себе та посміхалася всім.Ну й ну, а потім дівчата скажуть, що це за кантора така, де працюють не тверезі аніматори, страх. Сором та й годі! Хоча я бачу декого це веселило.

- Вікуся, ну ти молодець!

- Ага, дякую.

Підморгнула я одній подругі. А що тут скажеш? Звичайно ж, що я молодець! Не я в нього заливала, тож тут моєї провини немає. Коли діти вже доспівали та Санта роздав всім подарунки, я покликала всіх до столу. Тому поки вони там усілися, я збиралася провести Санту.

- Мамо, а Санта залишиться ще з нами?

Машка підбігла до мене та зробила очі як у кота з мультфільму "Шрек", ну от і як їй відмовити? Можливо справді нехай посидить з нами?

- Не знаю, Машунь. Адже у Санти багато ще інших діток, та і його олені вже чекають.

- А де вони?

Вона з цікавістю підбігла глянути у вікно.

- Вони не тут, я їх за рогом припаркував.

Я ледве стримала сміх, помітила, що він теж усміхнувся. Веселий, люблю людей з почуттям гумору.

- От блін, а я так хотіла глянути на них.

Вона надула губи.

- Я вже всім роздав подарунки, можу залишитись, якщо хочете.

Він дивився на мене та я не розуміла, невже йому немає до кого йти? Адже це його робота, чи йому буде нормально залишатися тут з нами та й чи вигідно? Невже він не хоче провести це свято вдома, з сім'єю? Але можливо у нього нікого немає? 

 - Ну добре...

Я вже майже згодилась, але не встигла договорити, як  бідного Санту занесло та я не вхопила його , він упав на ялинку та ледве не зніс її.

- Ой, обережно, Ви в нормі?

- Так, вибачте...

І тут я просто здивувалась вкрай, його борода з'їхала та я одразу зрозуміла хто цей Санта!! Це був Дмитро, моє перше кохання, біологічний батько Маші. Ну от  і на тобі подаруночок під ялинку!!

- Та ні, Машунь, Санта мені відповів, що йому треба далі летіти до інших діток. Тим більше він уже втомився, бачиш? На ногах не тримається. Біжи на кухню до інших, добре? Мама зараз повернеться.

- Добре. До зустрічі, Санто. Іди відпочивай, дякую ще раз за подарунок.

Вона підбігла до нього та обійняла, всередні мене все защеміло. Коли вони обіймалися, мені стало так тепло на душі, бо вони рідні люди. Але потім страх заполонив мою душу. Я одразу натягла йому бороду назад, коли ми сиділи під ялинкою, щоб дитина не розчарувалася. Коли ми залишилися наодинці, він таки зміг піднятися.

- Віко, я такий радий тебе бачити. Коли я зайшов у будинок, то відразу побачив тебе та впізнав.

- Дімо, тобі час вже йти, я проведу.

Я не дивилася на нього.

- Ти така гарна стала, ще розкішніше.

- Ага , дякую за подарунки. Щасти . 

Коли він був уже за дверима, то обернувся й глянувв на мене очима, ніби його побили щойно.

- Це моя донька?

- Дімо, вже нічого не повернути, треба було тоді думати.

- Просто скажи правду.

– Так. Але вже нічого не виправити, тому прощавай.

Я зачинила двері та обперлася спиною до дверей, його карі очі не виходили з моєї голови, це просто страх. Я все згадала, наше шалене кохання та як нам було добре завжди удвох.  Як мені тепер із цим жити? Чи таке можливо?? Хоча у Новорічну ніч усе можливо.

На душі було кепсько, я не знала, як взяти себе до рук та повернутися до гостей. Ну от і навіщо доля нас знову звела, їй що немає більше чим зайнятися?? Чи це карма мені за щось хоче помститися? Довелося зробити пару глибоких вдихів, щоб прийти до тями. Мало того, що тепер Діма знає про доньку, та ще й приперся п'яним!  Так не можна!! Невже він справді працює аніматором? Дивно, невже нічого ліпшого за ці роки він не досяг? Те, що він був на дні, мене збентежило.

Але з іншого боку, я була задоволена, що не залишилася тоді з ним. Й те , що на моєму шляху мені зустрівся такий гарний чоловік, як мій Ярик. Не можу й уявити, як би жила з Дмитром. Це я б сто відсотків працювала та тягла всю нашу сім'ю на собі. А він би ходив на свята та стрибав з дітьми? Жах який, я не могла повірити до останнього, що це був він. Хіба він міг у такі роки працювати аніматором? Але судячи з того, як Дмитро поводив себе ще в ті наші молоді роки, мабуть, так воно й залишилося. Добре, не думатиму про нього, ліпше піду до гостей.

- Віко, ти де ходиш?

Ната насипала мені салату.

- Проводила Санту.

- Він такий красень, скажи?