Розділ 5

Дні минали зі швидкістю світла, я не встигала зрозуміти, який день тижня. Мені хотілося, щоб уже промайнув той Новий рік та поїхати разом у відпустку. Я задовбалась конкретно, та ще й наближення цього свята, яке я завжди любила, взагалі тепер не тішило мене. Машка бігала кожного дня до мене та запитувала, коли вже настане свято та до неї завітає Санта у гості. Я лише могла зіграти посмішку, добре, що вона ще дитина та не розуміє те, що мама насправді сумна.

Та й взагалі те, що ніякого Санти немає та й чудес теж. Шкода, що воно все ось так. Я теж до останнього вірила у дива, але потім життя розставило все по своїх місцях та я зрозуміла, що все дуже банально та прозаїчно. Потрібно жити тут та зараз, цінувати все, що тобі дається. Ну і звісно ж що для комфортного життя, треба багато працювати та перероблювати себе . Інакше нічого не вийде, це точно, перевірено!

Знову новий день, я на кухні. Мала спить, а я готовлю вечерю, а далі робота. Ярик знову на роботі, хоча сьогодні субота, тому я теж піду працювати. Все одно сумно та немає вже чого робити, я прокидалася рано та встигала зробити все до обіду. Тому ось так, буду веселитися вдома за роботою, замовлень багато. Задзвонив мій телефон, взагалі не хотілося ні з ким розмовляти, якщо чесно. Але довелося, бо не гарно вийде, до того ж то була Наташа. Вона завжди підтримувала мене, моя найліпша подруга.

- Привіт, ти що там заснула в обідній час з малою?

- Ні, готую. А ти що робиш?

- Нічого, з пілатесу повернулася додому. Ось думаю, що робитиму. Малий у моїх батьків, тому відпочиваю.

- Крута ти, заздрю.

Я зітхнула.

- Ти чого там розкисла? Так віддай і свою та підемо й посидимо десь у кафе. Чого ти така важка на підйом стала?

-Тому, що я без настрою, Нато.

- Та годі тобі вже, Віко. Ти досі дуєшся на Ярика? У нього ж робота така, ти  сама мені постійно вбивала в голову! Ти смішна, їй богу.

- Я смішна? Та ні, я то вбивала в голову тобі й собі. Але вийшло так, що вже дуже сильно замріялася. Тому що мені не вистачає його.

- То можливо вже час знайти іншого, не думала?

Я відчувала хитрощі в її голосі, вона напевно посміхалася. Ну й Ната, спокусниця!

- Та ну тобі, годі вже з цим. Мене не підкупиш таким.

- Так а чому? Я ось знайшла і не шкодую.

– Ти вже? Швидка ти !!

- А що тягнути? Життя дуже коротке.

- Ну не знаю, а зраджувати чоловікові - це нормально?

- А те, що вони не дуже чесні з нами, то ти пробачаєш, так?

- З чого ти взяла?

-Тому, що я так відчуваю.

Я замовкла, від цих її здогадок я не раз страждала. Та і  інтуїція у неї не дуже була ,якщо чесно. 

 - Ти маєш багато вільного часу, подруго.

- Та ні, це ти маєш його мало для себе. А в мене баланс у всьому, Віко.

- Як скажеш. Давай пізніше спишемося, мені потрібно готувати вечерю.

- Окей, ну ти й нудна стала, страх. Бувай.

Можливо вона й права, але я не хочу нікого зраджувати, я довіряю чоловікові. Наталя була гарною людиною, подругою. Але останнім часом перегинала палицю, тому я не дуже хотіла з нею розмовляти. Як так можна? Зраджувати чоловікові!! Це взагалі не про мене таке, тим більше я знаю, як воно. Тому не хочу робити йому боляче, та і Ярик знає за моє минуле. Ми з ним домовилися навіть одразу, якщо хтось з нас колись розлюбить чи знайде нове кохання, то одразу розповість. Тому я була спокійна щодо нашої довіри одне до одного й нічого не боялася.