Розділ 4

Вечір пройшов спокійно, у домашній атмосфері. Ми з Машею виконували завдання, потім гралися та розвивалися. Прогулялися в парку, погода була гарною, сніг потроху вже порошив. Мені подобалася така погода, здавалося неначе всюди пахне магією. Я любила зиму, мені здавалося, що о цій порі року настає магія. Всі мрії збуваються та хочеться вдихати цю морозну свіжість, це дуже круто. Хоча раніше я дуже любила літо, але після того, як зустрілася з татком Маші, я розлюбила його.

Адже це було як моє маленьке життя, ми почали зустрічати літом, і наша любов продовжувалася пів року, це було так захопливо. Можливо й не так довго, але мене все влаштовувало, його ніби теж. Хоча нам так й не судилося бути разом, дуже шкода.

- Мамо, ходімо готувати вечерю?

- Пішли, моя люба. Хочеш тата чимось смачненьким порадувати сьогодні?

- Так, давай печиво спечемо?

- Можна, ходімо.

Мені подобалося те, що моя донечка любила готувати та постійно хотіла щось робити. Вона була дуже жвавою, постійно щось розпитувала. Їй було цікаво жити, я дуже задоволена, що виховала її правильно. Я заклала у ній любов до природи, до оточення . Вона завжди все старанно робила в мене, з посмішкою на обличчі. Я пишалася нею, бо вона була моя маленька копія. Хоча очі в неї точно були як у Дмитра, у її рідного батька.

Моя люба донечка завжди підіймала мені настрій, завдяки їй мені хотілося жити. До речі, вона ж у першу чергу привернула увагу Ярика, мого чоловіка. Тому що ми з нею гуляли в парку, вона бігла за собачкою і спіткнулася й впала, почала плакати. А Ярослав якраз був на пробіжці поруч, одразу кинувся до неї. Це було дуже мило, що незнайомий чоловік поміг піднятися чужій дитині. Вона тоді відразу перестала плакати, можливо й злякалася.

У нього були гарні очі та посмішка, досі пам'ятаю. В нас якось усе дуже швидко закрутилося, хоча я не закохалась у нього з першого погляду, як у Дмитра. Але так сталося, мабуть, ось ця його мужність та відповідальність, зіграла цю роль. Мені було приємно, що є такі ще чоловіки, яким не байдуже на інших людей. Особливо, на матерів з дітьми, це було дуже сильно. Він прийняв мою Машку як свою рідну доньку, тому так і стали жити разом. Пам'ятаю як він здивувався, коли дізнався, що я ще й працюю, бувши мамою такої маленької красуні.

Я ж виховувала її сама, а тут виходить, ще й працюю. Він пишався мною та вихвалявся перед друзями, що я в нього така красуня й розумниця. Мені звісно ж що було приємно, але потім якось наше кохання почало згасати. Хоча я думала, що це нормально, адже у всіх з часом минає цей період закоханості й ви вже живите у буденності днів. Хоча в нас було все добре, уваги та романтики мені не завжди вистачало в останній час звісно. Але я не жалілася та все розуміла. Я не хотіла заважати йому розвиватися та працювати, я й сама була з головою в роботі.

Крім того, у мене була моя донька, яку треба було виховувати. Ярик не шкодував грошей ні на мене, ні на Машу. Тому в цьому плані я нічого йому й заявити не могла. Але ця новина про відрядження у Новий рік знову, взагалі мене вибила з колії.  Я думала, що нарешті в цей рік ми будемо разом та ніяка робота не розлучить нас, але ні, на жаль. О дев'ятій годині, я вже вклала Машку спати та після душу впала в ліжко , увімкнула собі фільм. Ярик ще вечеряв, а в мене сильно розболілася голова та я й не хотіла особливо з ним розмовляти після цієї новини. Тому я лежала та мовчки, дивилася фільм, більше була звісно ж що у своїх думках, ніж у перегляді.

- Привіт, люба. Ти як?

Він зайшов до кімнати та присів поруч.

- Привіт, нормально. Відпочиваю.

Відмахнулась я.

- Досі дуєшся?

Чоловік посміхнувся та спробував мене обійняти. Але я сіла на ліжку і не дала йому цього зробити.

- Ну, ти чого? Віко, це не смішно.

- Ото ж бо воно, Ярику!! Це не смішно, а ти бачиш десь жарт?

Я була злою, бо він ніби приколюється з мене!

- Ого, ти чого кричиш?

Він прямо зніяковів, бо я дуже рідко була у такому стані. Але він вивів мене.

- А що ти хотів?? Вже другий рік поспіль ти їдеш на Новий рік!! Це вже якось не смішно, я все розумію. Я ніколи тобі не жалілася щодо твоєї роботи. Ти міг приїхати додому об одинадцятій вечора або працювати без вихідних. Але їхати знову у свято, в іншу країну, ну куди це воно годиться?

- Я розумію тебе , але заспокойся. Я не можу відмовитись, хоча можу насправді. Але тоді в нас не буде достатньо фінансів на життя, до якого ми звикли. Ти  так згодна жити?

- Я добре заробляю! Я ж до тебе так і жила, виховувала Машку сама. Чому ти вирішив, що ми не впораємося?

- То я вірю в тебе й бачу, яка ти молодець. Але річ у тім, що я люблю свою роботу і мені подобається забезпечувати свою родину. Дарувати тобі та доньці подарунки та давати вам гарну якість життя.

Я замовкла, я розуміла про що він, але мені все одно було сумно.

- Добре, давай поки не будемо розмовляти на цю тему. Так, я розумію все, але цього разу не можу так швидко взяти себе в руки та забути про це.

Я зітхнула.

- Розумію, я тобі дам час на це. Нічого страшного, переживемо.

Він  поцілував мене в щоку та потім взяв свою книгу й почав читати, а я повернулася до нього спиною та продовжила переглядати фільм. Мене звісно ж що бісило таке завершення дня, ми хоча б увечері могли побути разом. Але не сьогодні, я мало не розридалася. Мені було не приємно на душі, якось думки самі повернули мене в минуле, в ті часи, коли я була ще такою безтурботною. Хоча я ніколи не шкодувала ні про що й не сумувала за минулим. Але зараз почала думати про нього.