Частина 3

Емілі вже вкотре заглянула до духовки в якій пеклося м’ясо. Ароматний запах м’яса, щедро приправленого духмяними спеціями потягнувся кухнею й дівчина задоволено посміхнулася. Звісно, готувала  вона не цілу індичку, як зазвичай це робила мама, а лиш кілька стегенця. Для неї однієї цього буде достатньо. Та й не бажала витрачати забагато грошей. Бо ж хтозна коли вона знову отримає заробітну плату. Адже вона від сьогодні офіційно безробітня.

Проколовши м’ясо, аби пересвідчитись що воно таки готове, Емілі дістала деко та виклала його на решітку щоб остигало. Після цього дівчина взялася кришити овочі для салату. В цей момент крізь святкову музику, що тихенько грала з колонки, долинув звук рінгтону її телефону.

Емілі невдоволено закотила очі й вирішила проігнорувати дзвінок. З батьками вона поговорила з годину тому. Друзям надіслала вітальні листівки зазделегідь. Тож навряд чи цей дзвінок був важливим. Проте телефон наполегливо вигравав й дівчина здалася. Витерши руки вона все ж відповіла на дзвінок.

— Слухаю, — злегка приховуючи невдоволення відповіла вона.

— Емілі Бенет?

Чоловічий голос здавався їй знайомим та дівчина не відразу впізнала його.

— Так, а хто запитує?

— Вам доставка. Можете впустити кур’єра або ж вийти для отримання? — ігноруючи питання дівчини промовив чоловік.

— Еммм, доставка? Сьогодні? Тим паче, що я нічого не замовляла. Це що, розіграш? — вагалась дівчина. Зрештою їй не хотілось стати жертвою шахраїв чи злочинців.

— Це сюрприз, — прозвучало трохи невпевнено й дівчина вже хотіла завершити дзвінок проте остання фраза все ж не дала цього зробити, — Вам надіслали святковий подарунок! І я не можу повернутись не вручивши його.

— Ну гаразд, піднімайтесь, — врешті погодилась дівчина, — Залишіть коробку під дверима.

Натиснувши кнопку відбою дівчина попрямувала до дверей та натиснула кнопку, яка відмикала під’їзд. Після цього  вона повернулась на кухню. Однак повертатись до готування не поспішала. Хотіла поглянути на те, що доставить кур’єр.

Пролунав дзвінок в двері  й Емілі, в надії, що кур’єр піде, вичекала кілька хвилин та підійшла до дверей. Про всяк випадок поглянула в вічко й застигла. Перед дверима стояв Тім! В його руках був невеликий пакуночок й букет троянд.

Точно! Лиш тепер дівчина зрозуміла чому голос видався їй знайомим. Звісно, динамік телефону трохи спотворив голос, от вона й не впізнала відразу чоловіка. Тим паче, що не сподівалась ще колись його зустріти. Хоча після того, як повернулась додому вона й пошкодувала, що пішла так швидко. Новий знайомий лишив приємні враження. Запізніло вона подумала про те, що можна було домовитись про нову зустріч. Та шанс було втрачено. До Різдва вона не могла поїхати до книгарні знову. А опісля свята його там вже не буде. Тож довелось змиритись із втраченою можливістю.

— Тіме? — промовила, швидко відкривши двері, — Не можу повірити! Як ти знайшов мене?

— І я радий зустрічі. Гадаю, ти не повіриш, якщо скажу, що проходив повз — промовив чоловік посміхаючись у відповідь, — Впустиш?

— Звісно! Проходь! — промовила відступаючись. Їй все ще не вірилось, що Тім зараз був тут, — То як ти знайшов мене? І чому сьогодні? Хіба ти не маєш бути сьогодні з ними? — невгавала дівчина спостерігаючи за тим, як він знімає пальто та роззувається.

— Ти так швидко пішла, що я навіть не встиг запитати твого номеру телефону. Тож довелось моєму помічнику трішки попрацювати аби знайти тебе, — пояснив Тім.

— Ким має бути твій помічник щоб знайти нікому не відому людину в багатомільйонному місті? — відверто дивувалась дівчина.

— Ну, — знітився Тім не бажаючи вдаватись в подробиці та розповідати, що вирішальним було не те, ким був його помічник, а ким був він, Тім. Зрештою значно простіше спілкуватись коли він простий хлопець, а не відомий в певних колах ведучий заходів. Про це він розповість, але згодом, — Він має певні зв’язки. А я дуже хотів знайти тебе. І мої рідні підтримали мене, — додав швидко, щоб випередити нові питання від дівчини, — Я їм пояснив, що знайшов власну Емілі й вірю, що наша зустріч була не випадковою.

— Якщо ти тут, то напевно обставини, які привели мене до твоєї книгарні були не такими вже й випадковими.

— Книгу, ти до речі так і не обрала. Тож я обрав на власний розсуд. Сподіваюсь, тобі сподобається, — він простяг пакунок й Емілі відразу ж почала розпаковувати подарунок, — Ти ж дотримуєшся традицій? — запитав Тім й, щойно Емілі згідно кивнула головою, дістав з букету, який все ще був в його руках, та підняв під ними гілочку омели, — Тоді ми просто мусимо поцілуватись. Як гадаєш, це буде вдалим початком наших стосунків?

Емілі припинила розпаковувати книгу й підвела погляд на Тіма. Можливо на неї вплинула його несподівана поява. Можливо магія свята. Можливо несподівана пропозиція. Та раптом вона усвідомила, що доля зробила їй особливий подарунок на Різдво.

— Дуже вдалим, — всміхаючись відповіла й нахилилась вперед на зустріч поцілунку Тіма.

Мої любі, дякую за підтримку цього оповіданнячка! Сподіваюсь воно хоч трішки підніве вашу віру в те, що дива трапляються. Кохайте та будьте коханні!

З ♥️ Неталі МакКензі