Частина 2

Не дослухавши співрозмовника, чоловік натиснув кнопку відбою та взявши в кожну руку по чашці кави, яку встиг розлити по невеликих філіжанках, підійшов до столика, що був найближчим до дівчини.

— Присядеш? — запропонував, піднявши погляд на Емілі, щойно поставив каву на столик.

— Так швидко? Займаєтеся магією?

— Жодної магії, — всміхнувся Тім, водночас стенаючи плечима, —  Просто я готував каву для себе якраз перед Вашим приходом.

— О, і справді жодної магії, — всміхнулась Емілі все ж сідаючи на запропоноване місце, — Аж прикро. Адже місце тут і справді чарівне.

Вона знову оглянула приміщення насолоджуючись прикрасами. І коли вона останнє ось так, без поспіху, оглядалась навколо себе та помічала яка краса її оточує? Напевно давно.

Тім всміхнувся однак в тій посмішці відчувалась гірчинка.

— І, найголовніше, назва. Тут хоч не хоч, а повіриш в магію, — додала дівчина та поглянула на Тіма. Впіймавши його посмішку Емілі знітилась, — Я щось не те сказала? Ви засмутились…

— Давай на “ти”, — запропонував Тім позбувшись отієї миттєвої гіркоти. На його вустах заграла значно веселіша посмішка.

— Ну гаразд, — легко погодилась дівчина. Зрештою, спілкуватися з новим знайомим їй було легко й цікаво, — То що на рахунок того, що мої слова викликали в тебе сум?

— Це не сум, — поспішно заперечив Тім, — Точніше не зовсім він. Не знаю як правильно назвати цей стан. Розумієш, ця книгарня належала моїй бабусі. Дідуся рано не стало й вона сильно сумувала за ним. Тож я придбав цю крамничку аби їй було чим відволіктися. Але тепер і її не стало. Тож…

— Ти продаєш її, — завершила Емілі фразу Тіма, — Пробач, я випадково чула як ти розмовляв по телефону.

— Не вибачайся. Я не приховую цього. Постійні покупці Емілі знають про продаж й закупилися перед святом. Тож лишаються випадкові покупці

— Такі як я, — засміялася дівчина хоч в грудях буяла суміш дивних відчуттів. Фраза наче й була веселою, однак загалом ситуація була сумною, — Мені шкода, що так сталося, — промовила відпиваючи ароматний напій.

— Мені теж. Але Емілі любила Різдво й хотіла аби воно було радісним. Тож я намагаюсь виконувати її бажання.

— То назва в її честь? — обережно запитала дівчина. Її це цікавило ще з того моменту, як в очі потрапила вивіска. Відповідь наче була очевидною. Та все ж, їй хотілося отримати підтвердження Тіма.

— Так, — кивнув юнак й завмер, — Чекай. Я лише зараз зрозумів! Твоє ім’я таке ж як в бабусі!

— Ага.

— Оце збіг! І оце я облажався, — засміявся Тім.

— Гадаю це все через телефонну розмову. Твій настрій зіпсувався після неї, — припустила Емілі й відразу прикусила язик, — Пробач. Це не моя справа й не варто втручатися.

— Та ну, тут немає нічого секретного. Річ в тім, що в пам’ять про Емілі я вирішив остаточно закрити книгарню після свята. Покупець наче погодився. Але тепер наполягає на тому, що я не можу тут працювати й вимагає звільнити приміщення.

В дівчині відразу ж проснувся дух юриста й вона вже мимоволі почала роздумувати наскільки правомірні дії цього покупця. Та Тім сприйняв її мовчання по-своєму.

— Ну от, засмутив тебе. Краще не зважай. Тим паче, що ми мали поговорити про твої уподобання. Інакше як я зможу підібрати тобі вдалу книгу?

Тім звабливо посміхнувся та підморгнув.

— Я просто задумалась. Звикла більше працювати, ніж жити звичайним життям.

— І ким же ти працюєш?

— За фахом я юрист. А працюю…. Майже ніким. Мою посаду скоротили, а нову роботи знайти не вдається. Власне й тут я опинилась через невдалу співбесіду. Хотіла знайти щось, що б могло прикрасити сумні святкові вечори.

Поділившись Емілі відчула хоч не значне, та все ж полегшення. Зрештою, недарма говорять, що з незнайомцями легше ділитись емоціями. А Тім, хоч і відчувався наче давній знайомий, та по суті і є незнайомцем. Та й вона навряд чи коли зустріне його знову. Тож… Проблемами можна ділитись без страху осуду чи співчутливих поглядів при нових зустрічах. Адже їх не буде.

— Овва! Хіба в свято можна сумувати? А близькі, рідні, коханий зрештою…

— Це ти так хитро випитуєш чи я самотня?

— Так. Тобто ні. Не в цьому сенсі.

— Не переймайся. Я зрозуміла. Просто трішки пожартувала. І на всі позиції відповідь “ні”. В цьому місті немає нікого, з ким би можна було розділити Різдво. 

Емілі знову піднесла філіжанку до вуст та та виявилась пустою. За розмовою з Тімом і не помітила як випила увесь напій. Тут погляд впав на годинник й дівчина зрозуміла, що затрималась довше, ніж планувала. А їй потрібно було вибратися з незнайомого району та добратися на протилежну сторону міста.

— Знаєш, мушу йти, — промовила підводячись, — Було приємно поговорити, Тіме. Веселого Різдва!

Тім відразу й не зорієнтувався такій разючій зміні теми. А коли хотів заперечити проти такого поспішного відходу дівчини, то вона була вже закривала двері зі сторони вулиці. Хлопець підвівся аби піти за нею та в кишені задзвонив телефон. Діставши його він побачив, що телефонує Джош — його помічник, який мав вирішити справу з покупцем книгарні.