Частина 1

— Веселого Різдва! Веселого Різдва! — лунало з-за кожного рогу, на якому сидів актор в червоному костюмі та з білою бородою.

Раніше Емілі всміхалась кожному з них. Хоча б за те, що вони створювали особливу атмосферу свята.

Раніше. Але не тепер. Відколи її повідомили про те, що її посаду скорочують, а альтернативи не запропонували, дівчина кинулася шукати нове місце. Та було доволі непросто поєднувати пошуки нової роботи в той час, як доводилось розгрібати справи на практично колишній посаді. До того ж, в період різдвяних свят чимало організацій ставили на паузу підбір нових кандидатів. Ось саме з такої співбесіди вона поверталась прямо зараз.

— Залиште своє резюме, ми розглянемо його після Нового Року! — злегка писклявим голосом повідомила жіночка старшого віку навіть не дивлячись на вміст теки, яку простягувала дівчина.

— Але до нього трохи більше двох тижнів. Можливо можна швидше. Тим паче Ви ж самі лише кілька днів тому опублікували оголошення з вакансією… — в голосі Емілі зазвучали нотки невловолення, хоч вона намагалася стриматися.

— Опублікували, — жіночка відвела погляд від комп’ютера та вперла його в Емілі, — Щоб після свят мати набір кандидатів на дану посаду. Але, якщо Ви не розумієте таких очевидних речей, то точно не підходите для роботи в нашій компанії. Можете забрати теку з собою. На все добре!

Слова менеджерки були для Емілі наче ляпас. Заледве стримавшись щоб не розплакатись дівчина стиснула кулак й, різко розвернувшись, пішла геть. Опинившись на вулиці дівчина глибоко вдихнула, а тоді бездумно попрямувала засніженим тротуаром. В голові роїлися думки про те, що за три роки в місті великого яблука вона так і не змогла досягнути тих висот, що так бажала. Зрештою, в університеті вона була найкращою студенткою. Та, як показала практика, відзнаки в навчанні це не головне. Принаймні з нею це не спрацювало. Три роки роботи, в тому числі в позаробочий час, а вона досі один з помічників адвоката. Була.

— От тобі й мрія про адвокатську практику, — пробурмотіла Емілія шморгаючи носом. 

Зупинившись аби дістати з кишені носовичка Емілія оглянулась. Їй тут раніше не доводилось бути. Тож потрібно було повертатись або ж пробувати дібратись додому звідси. 

Дівчина знову почала оглядатися. Але цього разу більш уважно. Випадково в її погляд потрапила вітрина книгарні-кав’ярні й дівчина вже не могла відвести погляду. Велике панорамне вікно було прикрашене ялиною з стрічками, гірляндою та ялинковими кульками. Власне, цим заклад не особливо вирізнявся. Адже інші магазинчики та будівлі також були святково прикрашені. Вирізняла книгарня назва. “В Емілі” — було написано великими яскравими літерами.

Дівчина пирхнула. Вона хоч і не математик, та чудово знала, що її ім’я не таке вже й популярне. Тож і шанси на те, що в багатомільйонному місті вона наткнеться саме на таку назву були низькі. Та все ж це сталося. Вона стояла й спостерігала за книгарнею по той бік вулиці.

Зрештою, вона опанувала себе й рушила йти. Тільки от не туди, куди планувала. Ноги самі їх понесли до книгарні. Раптом дівчина подумала про те, що хто-зна коли була в книгарні. Судячи з усього її чекає мінімум два тижні неробства. А гарна книга — чудовий спосіб провести цей час з користю.

Всередині книгарня була не менш атмосферною, ніж зовні. Невеликі дерев’яні стелажі з книгами та такі ж невеликі дерев’яні столики були розташовані так, щоб відвідувачі не заважали один одному. Було тут і місце для читання: парочка м'яких крісел поруч яких були торшери та невеличкі столики. І усе це було прикрашено гілками ялини та яскравими гирляндами. Мимохіть дівчина посміхнулась. Це виглядало так по-домашньому, що вона була ладна лишатись тут на увесь день.

Проте, попри приємну атмосферу закладу, відвідувачів тут не було. Як і продавчині. Повагавшись всього лиш мить Емілі попрямувала до найближчої книжкової полички. Дівчина була певна, що продавчиня відійшла на хвилину й от от повернеться. Захопившись вибором книг вона й не почула як хтось увійшов. Тож приємний чоловічий баритон був для неї абсолютною несподіванкою.

— Допомогти з вибором? — запропонував чоловік.

Та замість відповісти Емілі здригнулася й водночас зойкнула. Різко повернувшись вона вперла свій погляд в винуватця їх переляку. Це був високий чоловік з темним волоссям, короткі пасма якого спадали на його чоло, щетиною на обличчі та очима кольору гарячого шоколаду. “Наче модель з рекламного ролику про чоловічі парфуми” — пронеслось в голові дівчини. Емілі навіть не здогадувалась наскільки вона близька до істини.

— Пробачте, не хотів Вас налякати, — широко всміхнувся незнайомець й тут же простягнув правицю — Я — Тім.

Емілі повагалась та все ж під вичікуючим поглядом чоловіка здалась й подала руку у відповідь.

— Емілі.

— Радий знайомству, Емілі, — він злегка потис дівчині руку затримуючи її трохи довше, ніж це було потрібно.

— Ееем, я також… Напевне, — дівчина ніяково посміхнулася. Чи не вперше в житті вона не знала що сказати й як бути. Чоловік був привабливим. Але крім його імені їй більше нічого не було відомо про нього. І це злегка насторожувало.

— То допомогти з вибором? — врешті озвавсь Тім киваючи головою в сторону стелажа.

— О, не варто, — відмахнулась Емілі зазираючи в сторону прилавка, — Думаю зараз прийде продавщиця й якщо буде потрібно, я запитаю в неї.