Подарунок долі
11 Розділ
— Ти це чув? — запитала у мене дівчина.
— Так, — твердо відповів я. — Дай мені ключ.
— Навіщо?
— Рубі, там хтось кричав. Можливо, комусь потрібна допомога.
Дівчина простягнула мені ключ. Вона однозначно трохи дивна.
— І куди ми підемо?
— Ми? — здивовано перепитав я. — Рубі, ти сидітимеш тут.
Я не став чекати, поки вона щось відповість. Відімкнувши двері, швидко вийшов та замкнув їх іззовні. Ця дівчина викликала у мене дуже багато різних емоцій. Легко з нею точно не буде.
Сміх та п’яні голоси з першого поверху було чутно аж сюди. Ненавиджу такі місця. Сюди приходять лише ті люди, які за чарку душу готові Імпруту продати.
Знову пролунав жіночий крик. Я почав іти швидше. Червоні стіни з тьмяно-помаранчевим освітленням створювали гнітючу атмосферу. Невже, крім мене, ніхто більше не чує цього крику? Впевнений, що в інших кімнатах теж є люди. Можливо, жіночий крик у цій місцині — це щось звичне?
У кінці коридору висів величезний портрет володарки цього будинку. «Розмарі Нортленд» — акуратний напис у лівому куті картини виблискував золотою фарбою.
«Я не знаю нічого про цю жінку, але вона вже мені не подобається».
Хтось легенько постукав мене по плечу.
#13847 в Любовні романи
#3238 в Любовне фентезі
#4916 в Різне
#1453 в Гумор
Відредаговано: 21.04.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
