10 Розділ

" Сьогодення "

Йшли до кімнати ми мовчки. Мене лякали думки про те ким може виявитися Рубі. На куртизанку вона не дуже схожа. Занадто сором'язлива. Увійшовши в невелику кімнату, я одразу відчув до нудоти солодко-пряний запах. Треба відчинити вікно. Дихати цією гидотою неможливо. Я глянув на Рубі, вона досі тримала мене попід руку. 

 - Можеш мене відпустити? - мої слова неначе вивели дівчину з трансу, вона прибрала свої руки та відійшла від мене. 

Від запаху, що заповнював увесь простір мутніло в голові. Я підійшов до вікна і не гаючи часу відкрив його. Свіже повітря увірвалося в середину. Дівчина не зводила з мене очей. 

 - Від чого цей жахливий запах?

 - Свічки, - вона показала пальцем на комод, де горіло три свічки. - Їх запалюють у кожній кімнаті.

Я без зайвих роздумів підійшов до комода та загасив ті чортові свічки.

 - Що ти робиш? - здивовано запитала у мене дівчина.

 - Якщо тобі не заважає цей запах, то я дуже радий за тебе, - трохи різко відповів я. - Тут нас хтось може підслухати?

 - Ні, - впевнено відповіла Рубі.

 - От і добре. Дай мені ключ.

Замкнувши двері з середини, я повернув ключ Рубі. Її це чомусь дуже здивувало. Не звертаючи на це уваги, я сів на ліжко. Потрібно зібратися з думками. Рубі сіла навпроти мене, але у крісло. Я глянув їй в очі. 

Страх.

 Невже я так сильно налякав її?

 - Ти мене боїшся? - запитав я. Дівчина нервово стиснула долоню в кулак.

 - Ні, - відводячи від мене погляд, сказала вона.

 - Ти б собі зараз повірила? - усміхнувшись, запитав я.

 - Скоріше за все ні, - вона посміхнулася. - Хто ти такий?

 - Деніель Готельгем, - відповів я. - І мені потрібна твоя допомога, Рубі Барнет.

 - Звідки ти мене знаєш?

 - Послухай, те, що я зараз скажу скоріше за все налякає тебе, але пообіцяй, що вислухаєш мене. Домовилися?

 - Щось мені підказує, що іншого варіанту окрім як погодитися з тобою в мене немає, - лукаво сказала вона.

 - Я з іншого світу, Рубі, - дівчина здивовано глянула на мене. 

 - Ти говориш дуже дивні речі.

 - В моєму світі майже всі люди володіють магією, і я теж, - як тільки дівчина почула про магію, то одразу ж підскочила з стільця. Іншої реакції на свої слова я й не очікував.

 - Це... це вони тебе прислали? Кантери? Так? Відповідай! 

Я спокійно встав з ліжка і на крок підійшов до Рубі. Дівчину всю трусило, а її очі почали світитися блакитним кольором.

 - Якщо ти ще хоч один крок зробиш, то обіцяю, що неодмінно пошкодуєш про це.

 - Рубі послухай, я тобі не нашкоджу, - сказавши це, я зробив ще один крок.

 - Стій там де стоїш! Не нашкодить він. Ви всім так говорите, а потім в порошок стираєте!

 - Хто ви?

 - Кантери! Ти один з них! 

 - Ніякий я не Кантер, - спокійно сказав я - Перестань кричати. Проблеми нам точно непотрібні. Я знаю, що ти володієш магією і мені потрібна твоя допомога. Так що " стирати тебе в порошок" я не збираюся.

 - Що? - очі Рубі перестали світитися. - Я не розумію...

 - Щоб зрозуміти спробуй спочатку вислухати мене, - перебив її я. - Будь ласка, Рубі.

 - Що тобі потрібно від мене? - трохи спокійніше запитала вона.

 - Ти можеш допомогти мені врятувати сестру, - я з надією глянув їй в очі. - Завдяки твоїй магії, ми зможемо розплутати шифр...

Не встиг я договорити, як пролунав жіночий крик.