8 Розділ

" Дев'ять років тому "

Я влетіла до своєї кімнати, як навіжена. Хто розповів бабусі про нас з Філіпом? 

Вчора все було добре, рівно до того моменту, як дворецький приніс конверта. Це все той клятий лист! Хто міг його надіслати? Після турніру піду до дворецького і про все в нього розпитаю. Я маю дізнатися хто відправив того листа. У двері постукали. Заспокоївшись, я вичавила з себе посмішку.

 - Заходьте.

 - Ти вже готова? - запитав у мене Деніель.

 - Ще ні, але через десять хвилин прийду до вас з дядьком. 

 - Добре, - Деніель вийшов з кімнати та зачинив за собою двері.

Про наші стосунки з Філіпом знав лише мій брат, але він не міг про це комусь розповісти. Деніель пообіцяв мені, що це буде наша маленька таємниця і я йому вірю. 

Я одягнула красиву зелену сукню і вийшла з кімнати. Дядько Норт та Деніель чекали мене біля карети. Вони були в чорних костюмах.

 - Чудово виглядаєш, - сказав дядько, допомагаючи мені сісти в карету.

 - Дякую, - щиро посміхаючись відповіла я. - Ви також.

 - Нарешті цей день настав! - Деніель не міг стримати свого щастя. Він дуже хотів познайомитися з Філіпом. 

 - Хіба ти чекав на цей турнір? - підозріло зиркнув дядько Норт на Дена.

 - Звичайно. Треба більше проводити з нами часу, дядечку, - жартівливо промовив брат. - Тоді ти можливо б знав, що твої племінники непогано стріляють з лука.

 - Я обіцяю, що якось ми з вами позмагаємося в стрільбі, - посміхаючись нам, сказав дядько.

 - І скільки ж таких невиконаних обіцянок вже було? Сотні? Чи можливо тисячі? - єхидно промовла я. 

 - Не перебільшуй, Норо, - усміхаючись сказав дядько. - І так дітки в мене є для вас пропозиція, від якої ви не зможете відмовитися.

 Я вже знала про, що піде мова.

 - Як тільки ми приїжджаємо на турнір, то одразу стаємо чужими людьми. Ви мене не знаєте, а я вас. Домовилися?

 - Яка неочікувана пропозиція, - з сарказмом сказав Деніель. - Норо, наш дядечко знову хоче позбутися нас.

 - Рідниї дядько, а каже такі страшні речі, - підіграла я братові.

 - Недраматизуйте, в боргу не залишусь, - сміючись відповів дядько.

 - Ти наш боржник пожиттєво, - весело сказав Ден. - Не забувай про це.

Кожнісінького разу, як ми кудись їдемо з дядьком, він залишає нас, а сам йде вирішувати свої амурні справи. Він ще той затятий холостяк та ловелас. Йому вже 232 роки, а ні власної сім'ї ні дітей він немає. Дядько завжди жартує, що йому і мене з Деніелем вистачає.

Нарешті ми приїхали. Не можу дочекатися коли побачу Філіпа. Дядько допоміг мені вийти з карети.

 - Пам'ятаєте про нашу угоду?

 - Так. Ми не знаємо тебе, а ти нас, - сказав Деніель.

 - Тоді добре, турнір закінчується о четвертій, потім буде святкування на честь переможця. У вас є час на розваги до сьомої, а далі додому, - поправляючи костюм, говорив дядько. - Прийдіть до карети вчасно, бо я чекати на вас не буду. 

 - Ой це ще хто кого буде чекати, - посміхаючись, випалив Ден.

Раптом неподалік від нас проїхала велика, чорна карета. Я була впевнена, що саме з неї сьогодні зранку виходила бабуся.

 - Дядьку, якій сім'ї належить он та чорна карета? - запитала я. 

Дядько одразу змінився в лиці.

 - Не знаю, Елеоноро, - різко відповів він. - О сьомій щоб були тут. Цього разу я прийду вчасно.

Дядько Норт провів мене з Деном до наших сидінь на трибуні, а сам кудись пішов. Мені не сподобалася його реакція на запитання про ту бісову карету. Він точно знає, кому вона належить, але чому ж тоді збрехав?

 - Норо, про, що ви говорили з бабусею?

 - Вона звідкись дізналася про наші стосунки з... - я не могла вимовити його ім'я, тому що навколо нас було дуже багато людей.

 - Що? - здивовано глянув на мене брат. - Але, як таке можливо? 

 - Не знаю, - чесно відповіла я. - Але впевнена, що про це знає не лише бабуся, а й той хто вчора надіслав того клятого листа.

 - Чому ти так думаєш?

 - Тому що вчора з бабусею все було добре, а після того, як вона отримала того нещасного конверта її неначе підмінили. 

 - Як ти думаєш, хто надіслав той лист? - не зводячи очей, запитав Ден.

 - Той, хто приїхав у чорній кареті.