7 Розділ

Я відчув під ногами землю. Чорний, густий дим навколо мене потроху розвіювався. Різкий запах лісу вдарив мені в ніс. Навколо, були лише дерева і доволі широка стежка. Я згадував слова бабусі.

" Коли ти перемістишся в Есмер, то опинишся посеред темного лісу. До тієї дівчини приведе тебе стежка, по якій ти маєш дійти до таверні " Золотий гусак ". Зайшовши в середину, ти побачиш її. Дівчину з білим волоссям у блакитній сукні, але ні в якому разі не використовуй магію, Деніеле. Люди в тому світі жорстокі й підступні. Одиниці обдаровані магічними здібностями, а решта ненавидить усе, що пов'язано якимось чином з чарами."

Я довго і нудно йшов. У якісь моменти мені здавалося, що ця дорога нескінчена.

Норі сподобався б цей ліс. Вона любила такі темні й загадкові місця. 

Раптом із-за дерев на мене почало світити легке сяйво. Пройшовши ще декілька метрів я побачив великий та красивий будинок навколо якого текла річка. Це місце здалося мені дуже дивним. Я чув гучний сміх та п'яні голоси, мені це вкрай не сподобалося, яка порядна дівчина буде проводити свій вечір у такому місці? Перейшовши міст я побачив вивіску " Золотий гусак ". Ненавиджу такі місця. Алкоголь, п'яні та некеровані люди. Чому саме тут я маю знайти цю дівчину? Я відчинив двері та увійшов у середину. Від шуму мені заклало вуха. Я зосереджено почав роздивлятися кожного з гостей у цьому закладі. За одним із столиків сиділа дівчина. Слова бабусі вмить пролунали в моїй голові.

 " Біле волосся і сукння блакитного кольору "

Це вона. Я швидко дійшов до її столика та сів навпроти. Дівчина здивовано дививлася на мене. 

 - Ти Рубі Барнет?

 - Так. Звідки ти знаєш як мене звати? - тривожно запитала дівчина.

 - Зараз це не важливо. Ти знаєш якесь спокійніше місце, ди ми змогли б нормально поговорити?

 - На другому поверсі є кімнати, які здають для...

 - Я зрозумів про, що ти. Ми лише поговоримо з тобою і більше нічого. Домовилися?

 - Так, - підозріло швидко погодилася Рубі. На мить мені здалося, що вона була налякана.

 - Де можна дістати ключ від кімнати?

 - Бачиш он ту високу жінку в яскраво синій сукні. Це міс Розмарі, вона заправляє тут усім. Ключі в неї.

 - Сиди тут, - з недовірою глянув я на дівчину. - візьму ключ і повернуся.

Я встав з-за столу та поволі пішов у сторону жінки на яку вказала Рубі. Міс Розмарі стояла в колі чоловіків та про щось весело щебетала з ними.

 - Міс Розмарі, чи можу я викрасти вас на декілька хвилин? - видушуючи з себе посмішку, промовив я.

 - Звичайно, але хто ви такий? Раніше я вас не бачила тут, - єхидно відповіла мені жінка не зрушивши з місця. - Представтеся будь ласка.

 - Деніель Готельгем, - промовив я цілуючи їй руку.

 - Цікаво, - вона якось дивно дивилася на мене. - А моє ім'я звідки знаєте?

 - Я запитав в однієї дівчини де взяти ключ від кімнати на верху. Вона вказала мені на вас.

Я відчув, як хтось бере мене по під руку.

 - Він зі мною Розмарі. 

 - Рубі, - протягнула її ім'я жінка, - якщо цей чоловік з тобою, то не буду вас затримувати, - веселість в голосі жінки мене насторожувала. Міс Розмарі дістала золотий ключ із номером кімнати та вклала його дівчині в руку. - розважтеся, як слід!

 - Звичайно, - весело відповіла Рубі.

Ми повільно розвернулися та пішли до сходів, які вели на гору.