1 Розділ

Я стояв на вулиці, вдихав свіже повітря і думав про неї. Її усмішка, колір очей, щирість, турбота...

" Дев'ять років ". Гучним голосом у голові прогриміла ця фраза. Я не бачив її дев'ять років.
- Ден, вже час! - смуток у голосі мами з кожним роком ставав болючішим.
- Йду.
Сьогодні їй 28. Вже дев'ятий рік поспіль  замість неї свічки на торті задмухую я. Вона обожнювала свій день народження. Батьки робили грандіозні святкування. Ми з сестрою були найщасливішими дітьми у всьому світі. Та одного дня все змінилося.
Її не стало...

Я розвернувся та пішов до будинку. Зайшовши в середину я нервово зняв піджак і попрямував у вітальню. Батьки не зводили погляду з уже запалених двадцяти восьми свічок. Колись один із найщасливіших днів для нашої сім'ї, сьогодні приносить лише біль та смуток. Я знав про що вони думають. Про кого...

 - Загадуй бажання. - сказала мама, а сама відвернулася в бік та витерла сльози.

Бажання кожного року було одне й те саме " Повернути її".

Я нахилився та задмухав усі свічки. Повисла тиша, але не на довго.

 - Коли ти їдеш? - запитав мене батько.

 - Скоро. Спочатку хочу поговорити з бабусею. - швидко відповів і вже збирався йти я.

 - Дене, цього разу вийде? - розпач у маминих словах, змусив серце битися швидше.

 - Так. - Твердо відповів я.

Батьки зневірилися. Вони змирилися. Не вірять у те, що я зможу її врятувати.

Піднявшись до себе в кімнату, я витяг із шафи три ритуальні свічки і книгу заклинань. 

" В мене залишився всього один місяць, а далі..."

Я прогнав нав'язливі думки з голови і пішов до кімнати бабусі. Опинившись там я дістав з кишені штанів кусочок сольової крейди і намалював пектограму. Запалив свічки і розставив їх по малюнку. Розгорнув потрібну сторінку в книзі і почав читати заклинання.

Коли я закінчив свічки миттєво згасли, а через секунду знову спалахнули яскраво голубим полум'ям. Я побачив її...