Глава 6: Чи то спасіння? Чи ілюзії?

Досить часто в нашому житті бувають такі моменти, коли хочеться завчасно здатись. Коли немає сил боротись, думки зв’язуються в петлю, і страх перемагає. Та віра у себе має займати одне з головних місць у нашій свідомості. Сила думки куди сильніша, аніж нам здається. Так, так. Саме те, на що ми концентруємо думку і притягується в життя.

І хоча Мартелла вже остаточно знала, що це кінець, та десь глибоко в ній була та надія, що все має змінитись, і вищі сили цього не допустять…

Як раптом ручка дверей опустилась. Двері не відкрились. Тоді ще раз. Знову, і  знову. Марті почала голосно кричати, це був шанс її порятунку. Та дикий незнайомець усіма силами намагався затулити дівчині рота, не  даючи мовити й слова.

- Якщо ти зараз не затихнеш, для тебе це обернеться куди гірше. Нікому ж не потрібні чужі проблеми, вони постукають і підуть далі. Бо це тільки наші справи, крихітко,- шипів на вухо дівчині цей хворий.

Та на дівчину це не подіяло. Так, вона розуміла жорстокість світу, що тут кожен сам за себе. Та це був їй знак, що не потрібно здаватись, зміцнення її надії, поштовх. Тоді вона наважилась відштовхнути чоловіка та  заволати з усієї сили  «Допоможіііть, благаю».

По той бік дверей, в думках брюнета:

Я одразу помітив, як симпатична дівчина вільно рухалася в такт на танцполі, і раптом біля неї з’явився досить дивний чолов’яга. Не думаю, що саме такі в її смаку. Хоча хто її зна. Вона продовжувала танцювати, ловила кожен ритм музики, раптом її  обличчя доволі неочікувано змінилось, не довго думаючи та крихітка зарядила хорошого ляпаса мужику. Ні, зазвичай я не звертаю уваги на такі речі, та й такі дівчатка не в моєму смаку, однак того вечора все йшло не так, і руда красуня зловила чи не один мій погляд. Ні ж бо, я не з прихильників  віри у кохання з першого погляду, та й взагалі не є наївним романтиком.  Але ця мила дівчинка така нічогенька. Чи то просто алкоголь  так на мене подіяв, чи невже захотілося нормальних стосунків? Ох, та моє холостяцьке життя мене цілком влаштовувало. 

Та доволі дивна парочка вивела мене з своїх роздумів. Через декілька секунд я побачив, як той дивак тягне кудись дівчину. Вона начебто і не  пручалась, зрозуміти реакції дівчини я не міг, та й вмішуватись у чужі відносити бажання ніякого не було. Я вирішив відволіктись від дурних думок, і попросив бармена ще один стакан віскі. Можливо це все дія алкоголю і мені вже являються різні дурниці?! Та коли ті обоє зникли, в мені прокинулась совість. А раптом я помиляюсь? Якщо мужик заподіє тій безобідній дівчинці якогось болю?  Дівчина, яку я побачив на танцполі, не така, це я одразу відмітив, вона не із тієї категорії легких дівчаток, та й мужик не надто приємний. І повірити не міг, що дівчина прийшла сама. Зазвичай сюди люди приходять з компанією, але не самі. Та втім, неважливо, але тому як дивний чоловік тягнув дівчину за руку, окрім мене значення не надав ніхто. Тому я і  вирішив заговорити з барменом, бо та ситуація все не йшла мені з голови. А бармени знають вже надто добре постійних клієнтів. Та й Костя працював тут вже роки. Він був справжнім професіоналом своєї справи. І пам'ять на людей мав просто чудову.

- Костю, ти знаєш ту дівчину, яка щойно підривала танцпол?,- сміючись запитав я, щоб просто дізнатись хоч найменшу інформацію.

- Денисе Андрійовичу, дівчинка таки класна, але бачу я її тут вперше. Однак її друзі тут часті гості. - наче докладував перед головним директором Костя, і кинув в той бік, де сиділа велика компанія. Всі весело говорили про щось, сміялись, та дівчини там явно не було. - А того дивного тусовщика, який крутився біля дівчини, я бачу тут вже не вперше. Хоч хтось наважився йому зарядити. Дівчина-молодець. - бармен лукаво засміявся. 

- Ти хочеш сказати, що той ідіот жодного відношення до дівчини немає?,- пригадуючи як він кудись тягнув дівчину, співставляючи всі дії на танцмайданчику, я кинув таке доволі логічне запитання Кості. Та відповідь мене не здивувала.

- Він деколи тут з'являється. Буває, нагло підкатує до дівчат, але ляпаса йому точно ще ніхто не заряджував, принаймі на публіці. Та й дивний він дуже, але у нього свої діла тут - пригадуючи того мужика, розказував Костя. 

Ну звісно, навіть якщо він заподіє болю дівчині, йому ніхто нічого не зробить. В нього свої справи тут. І якщо хтось його боїться, то точно не я. Я зрозумів в якій халепі дівчина. І одразу кинувся в ту сторону, де вони зникли. Та вже було пізно. Не було чути ані звуку та й бачити я нікого не бачив. Але я попрямував далі. Це було доволі знайоме для мене місце.

Той клуб я знав аж надто добре, це один із закладів батька мого найкращого друга. Тут ми разом  провели всю свою юність, а я бажав здобути хоч якусь свободу від батька. 

Дивно.. Подітись кудись в цьому напрямку було неможливо. Я прямував коридором, який виводив на величезний зал, що зараз пустував через ремонтні роботи. А там, і нікого не було. Того вечора мій мозок під впливом алкоголю не так раціонально мислив як завжди, тому я не одразу зміг пригадати про достатньо тісне складове приміщення.

Як раптом я почув чиєсь схлипування, яке долинувало з кінця коридору. Як же добре, що щось заставляло мене всередині звернути на це все увагу. Я повільними кроками вирушив до дверей кімнатки. Розуміючи, що дівчина таки там, так як було чути її плач, я вирішив діяти. Здогадатись було легко, що двері виявляться зачиненими. Тому перед тим як торкнутись ручки, я  написав другу СМС, щоб той негайно викликав наряд поліції в клуб, так як сам цього зробити не міг, щоб не злякати того недоумка. Тоді я різко потягнув ручку дверей вниз, чим дав зрозуміти, що таки за дверима хтось є. І якщо той не очікував, що сюди хтось дістанеться, то він глибоко помилявся. Так, містечко вибрав нічогеньке, все зарано спланував, може і не думав, що сюди хтось в таку пору добереться, але прогадав.  Почувся крик про допомогу, що остаточно доказувало- діяти потрібно негайно. Я взяв найближчу поруч палку і вдарив по дверях. Трохи сили, як двері полетіли.