Глава 5: Страх та мурашки

Ти залишаєшся сам на сам із диким звіром. Твій страх бере гору. Куди в такий мерзенний час дівається твоя впевненість, рішучість, сила, розум? Ти забуваєш про все на світі. Ти здаєшся, бо розумієш, що у безвихідності. Ось він початок кінця. Руки тремтять, частина мозку настроюється, щоб відгадати подальші рухи того звіра. Ти починаєш розуміти, що потрібно брати себе в руки. Давай, моя сильна дівчинко, я вірю, ти впораєшся, ти звільнишся.

Тут дівчина почала кричати на весь голос, що можливо. А раптом хтось почує, раптом хтось прийде на допомогу. Мартелла починає вірити, вірити у себе, у свій порятунок. Але все це безрезультатно. Натомість чути гучні звуки музики, що лунають із залу.

Тимчасом цей мерзотник глузливо сміявся з дівчини. Він розумів безвихідну ситуацію дівчини. Тут нема куди діватись, тікати. Це місце він знав аж занадто добре.

- Можеш кричати скільки тобі влізе, та не надійся що тебе тут хтось взагалі почує. Ми тут одні: тільки ти і я. Затям!, - прошипів дикий звір.

Мартелла ще раз глянула в темні очі цього мерзотника. В них відображалась пустота, ненависть, злість. Як же багато нам про людину говорять очі… Перед нею справжній маньяк.

Як раптом той почав рухатись до дівчини. Марті забилась в куток, почала голосно кричати, кликати на допомогу й ридати, а потім різко побігла до дверей, та не встигла вона торкнутись дверної ручки, як важкі руки схопили дівчину. Мурашки вкрили ціле тіло.  Він так її схопив, що частина заніміла. Ось воно розуміння кінця.

- Час зайнятись куди важливішим! І ти не втічеш від мене нікуди, моя крихітко! - взявши своїми сухими руками обличчя дівчини, шептав той.

Це не перша його ситуація. В таких справах він був спец. І зараз він був в головному розшуку поліції. На його плечах висіло вже декілька зґвалтувань. Та дівчині цього знати було неможливим.

Найбільшим страхом Марті була ніч, вона завжди оберігалась від усіх тих незнайомців, від нічних прогулянок, щоб тільки не потрапити в схожу ситуацію. А тут, на тобі от. За що життя таке несправедливе? За що таке їй?

Холодні руки дівчини спробували відштовхнути маньяка, та все це було безрезультатним, а тільки додало ще більше злості супернику. Він ще міцніше схопив дівчину. Він був готовий її розчавити. Вже. Але щось невідоме його стримувало.

Світ… Він такий по правді жорстокий. Та не кожен це до кінця усвідомлює. Хтось носить рожеві окуляри, думаючи як все круто та які всі хороші. Але ні… Колись рожеві окуляри розіб’ються, й світ постане у всіх своїх справжніх кольорах. Та варто все ж зняти ці окуляри самому швидше. Так уникнеться частина тих розчарувань та болі. Немає нічого ідеального. Є чорне та біле. Життя - то гра у шахмати. І життя то дивна штука загалом. Його потрібно відчувати, щоб по-справжньому жити. Ним потрібно насолоджуватись, щоб відчувати. А щоб насолоджуватись, потрібно його любити.

Тому як тільки з’явилась ще одна можливість вирватись, Мартелла не прогавила її. Ще роздивляючись добре чоловіка, вона побачила поряд пусту пляшку. Тепер вона мала маленьку надію на порятунок. Згадуючи усі прийоми, які колись розказували їй хлопці в дворі, дівчина справно ногою вдарила в коліно противника, а потім схопила пляшку, та коли той скривившись від болю вже хотів схопити дівчину, вдарила нею об голову жорстокого незнайомця. Так вона виграла декілька хвилин. Тоді вона кинулась до дверей. Та вони виявились закритими. Дівчина намагалася пригадатии усі дії чоловіка. Та зі страху, вона нічого не пам’ятала, її руки тремтіли, а коліна були в крові. Та противник виявився не таким чутливим до болю та живучим, він єхидно усміхаючись, тримаючись за голову, почав підійматись. Ключ був в кишеньці сорочки.

- А тепер, дівице, ми з тобою поговоримо зовсім по-іншому. Ти випробувала моє терпіння повністю. Тепер не чекай на мою пощадність. Сама винна. Я хотів по-доброму, а ти… Сама винна!, - стискаючи шию дівчини він нервово шипів.

Та зараз він дійсно не став гратись із дівчиною, як раптом він схопив за довгі сережки дівчини. І тут Марті відчула як починається з’являтись головокружіння. Вона не мала сили кричати. Вона тільки важко схлипувала. Боялась, тремтіла. Та коли цей недоумок дійшов до її струнких ніг, дівчина почала голосно кричати.

Мартелла плекала надію на своє спасіння. Вона до кінця не вірила, що все відбудеться за найгіршим сценарієм. У ній жила маленька частина віри. Віри у подальше цілісне життя.

Як раптом ручка дверей опустилась. Хтось намагався зайти в приміщення. Молитва почута… Чи можливо це все ілюзії?