Глава 4: Ось він світ розваг

Пригадайте свої враження, коли ви вперше прийшли з друзями до клубу. Так, правда, у кожного вони свої, різні. Хтось любитель вечірок, коктейлів, гучної музики- тому там почувається як у своїй тарілці. Ну а хтось просто ненавидить весь ось цей галас, крик, гучну музику та алкоголь- тому почувається там кепсько. А якою була перша реакція Мартелли? Сподобалась їй вся ця атмосфера?

Насправді, сама дівчина не знала відповідь на це запитання. Їй вже давно надоїло сидіти над тими книжками, бачити задоволені лиця одногрупників від чергової вечірки. Мартелла ніколи не розуміла що таке просто відриватись, без турбот проводити вечори. Їй так цього хотілось, та вона просто не могла, згадуючи про свою матір та свою обіцянку. А  їй так бракувало цієї свободи… Тому відкинувши всі думки, дівчина увірвалась на танцпол.

Мартелла вільно рухалась в такт музики,  ловлячи кожний промінчик прожектора, піддаючись ритму кожної пісні. Вона була наче своя серед своїх, на своєму місці. Цього вечора усі погляди відвідувачів були прикуті до цієї рудоволосої дівчини. Вона зацікавлювала всіх. Будучи тут вперше, дівчина  викликала зацікавленість й у барменів, які тільки споглядали з привідкритими щелепами на ту красуню.

Як раптом дівчина відчула чужі руки на своїй талії, вона прийшла в реальність. Позаду неї крутився дивний чоловік тридцятилітнього віку..

- Ей, ти  що собі дозволяєш? Забери-но свої руки! - обурено заявила дівчина, оцінюючи тим часом зовнішність хлопця.

Розстряпане волосся, темні, як у звіра очі, худе обличчя. Давня сорочка, яка з білої вже давно перетворилась на жовту. Темні джинси і такі вже зношені кеди. "Ну й видок",- подумала дівчина. Всім своїйм виглядом незнайомець був схожий на тих п'яниць, які щовечора збирались під маленьким магазинчиком в її рідному містечку. Зовсім недоглянутий, від якого віяло неприємним запахом алкоголю.

Звісно, алкоголь робить своє. До того ж, коли ти його взагалі не вживаєш. І навіть від декількох грам текіли тебе конкретно розносить. Тільки от проблема в тому, що сама дівчина й не здогадувалась про наявність алкоголю в своїй крові. От такий подарунок очікував Марті від друзів. План, який Тимур (хлопець Каті) обдумав зазделегідь. Ніхто звісно в думках не мав споювати алкоголем дівчину, але трошки розслабитись їй уж явно не було зайвим. Ще з самого початку друзі знали, що дівчина алкоголь не вживатиме, з чим вони уж точно не прогадали. Марті замовила собі безалкогольне полуничне мохіто. Та хто б міг подумати, звісно окрім Тимура, про доплату бармену для додавання текіли, ну і ще один «бонусний коктейль». Що і додало дівчині більше впевненості в собі. Ах, хто зна чи були б ті танці на майданчику, якби не алкоголь в крові. Тільки Марті до цього ще не дійшла… Ах, наша ще недосвідчена дівчинко…

Хлопець, який вже був під міцним градусом, єхидно заусміхався, не утримавшись від коментарів:

- Красуне, не потрібно тут робитися недотрогою. Всі ви однакові, - випалив лаячись хлопець.

Він враз провів своїми грубими пальцями по ніжній шкірі обличчя дівчини. Від чого тілом Мартелли пробіглись мурашки. Вона враз почала тремтіти. Раптом рука дівчини влилась гучним ляпасом об щоку цього нахаби. Натомість, чоловік не довго думаючи схопив дівчину за руку і почав кудись вести.

Налякана дівчина розпочала опиратись, кричати, її прекрасні очі поичнали зронювати сльози. Як жаль, ніхто з оточуючих не реагував. « А де ж поділись Катя,  Тимур та вся їхня компанія?» - шукаючи очима своїх друзів, Мартелла сподівалась хоч на їхню допомогу. Та нікого не було й видно. Ну й звісно,  скільки народу, а їхній столик аж ген за усіма. Як раптом цей нахаба завів дівчину в темне приміщення. Не довго думаючи, він схопив дівчину за руки, кинувши на ближній стілець.

- Зараз провчу тебе, стерво, як це розпускати свої лопати.

І тут дівчина прийшла до тями, що це все не гра, не фантазії, а реальність. Даючи такого ляпаса тому нахабі, дівчина збагнути не могла, що він накинеться на неї та потягне в якесь темне приміщення. Ще й друзі, чорт забирай, її кинули. Ну а як це по-іншому назвеш? Раптом сльози перестали текти по ніжному обличчю дівчини, натомість прийшло тремтіння страху. Невже один похід в клуб видався для дівчини останнім? Невже можна було вляпатись в таку халепу вперше прийшовши в клуб?

Як раптом сльози дівчини покотились знову, ще більше. Вони переплітались з тремтінням. Страх окутав все тіло та думки дівчини. Марті вирішила здатись… Вона розуміла ситуацію, в якій опинилась. І на жаль, при своєму стані, не цілком могла раціонально мислити. Тому, довелося піддатись…