частина 1

За вікном пропливав звичний пейзаж, який Влада бачила щодня повертаючись з роботи. З магнітоли лунала підібрана нею ж самою музика, а в голові складався список того, що треба купити у супермаркеті. Останні дні були насиченими на роботі і холодильник був майже пустий. Раптом залунала мелодія на телефоні.

- Ало.

- Привіт кума! Ти можеш говорити?

- Привіт, Вітюня! Рада тебе чути. Так, можу якщо не довго. Я за  кермом.

- Тоді я до суті! У суботу на одинадцять годин ранку чекаю на тебе біля свого будинку. Будемо їхати  на шашлики. З собою мати змінний одяг і гарний настрій.

- О! Це ж у тебе день народення! Я обовязково тебе привітаю, та не знаю щодо виїзду на природу...

- Так! Відмовки не приймаю! Досить вже ховатися! Я вже дуже-дуже хотів би щоб ти прийшла. Ми так давно не бачилися. Якщо не прийдеш – все одно тебе знайду і заберу! Чуєш?

- ... ну добре. А хто буде? Багато народу?

- Нє. Не багато. Ти будеш, куми Зленки, куми Шовковичні і кілька моїх співробітниць. Все буде добре, не переживай. Я нікому не дам тебе образити. Так що збирай речі, ми з палатками.

- З палатками? Тобто з ночівлею?

- Ага. Місце там – закачаєшся. Будемо рибалити, купатися, у футбол пограємо. Так що чекатиму тебе!

- ... Гаразд.

- Обіцяєш? Пообіцяй мені!

- Обіцяю кумцю – засміялася.

- Тоді цьомаю у щічки, рум`яні як порічки. Пока, до суботи.

- Пока...

   Настрій був двоякий. Я й справді заскучала за кумами. Ми мабуть вже пів року не бачились. Але їхати було якось... та ще й з ночівлею.

   Після розлучення життя Влади змінилося. З чоловіком не пощастило. Де були її очі? Як вона так довго терпіла його? Знайшов коханку. Розлютився що Влада про все дізналася. Думав за двома зайцями: коханку любити і на жінці свій жахливий і жорстокий норов виміщувати.  А потім ще й той вечір. Досі стояв у пам`яті і ніяк не забувався. Після того вечора минуло вже пітора року, але шрами не тільки в душі, а й на тілі лишилися на все життя. Тепер взагалі довіряла тільки найближчому оточенню, що зводилось до десятка осіб. Добре що є діти. Заради них вона живе, заради них вилізла з тієї страшенної депресії. Дуже допоміг впливовй чоловік на якого Влада працювала особистим помічником. Ще дякуючи тим подіям у Влади з`явився справжній дрруг. Артур став тією людиною, яка зрозуміє з одного погляду і допоможе навіть коли не просиш. Широкоплечий, високий, підтягнуті м`язи, розумний, загартований, керівник служби охорони і власник охоронного агенства. Мрія кожної! Та не Влади. Для неї він був друг. Років два тому Влада його втішала. Наскільки б він не був загартованим і підготовлений, у тонкощах жіночого єства розбирався туго. Якби Влада не надавала тоді йому моральних стусанів, не було б у нього сьогодні коханої красуні-дружини і чарівного синочка Тімурчика що був копією свого татуся.

- Я вдома! – гукнула зайшовши до хати.

- Привіііііт! Я скучив! Що ти купила? – зустрів її Тимофій, або як вона любила його називати Тимко або Тіма. Або коли хотіла ніжно – Тімоша. Десятирічний син був схожий на неї. Світле волосся, розумні сірі очі, врівноважений характер. Зростом і будовою тіла пішов у батька – в Едуарда. Взагалом – колись буде клопоту у дівчат!

Тимофій був меншим. Старшою дитиною була Ангеліна. У свої сімнадцять від мами мала витончену фігуру, русяве волосся і пухкі губки, а від батька блакитні очі.  Дівчина мала стрункі довгі ноги і іноді вередливий характер, що було притаманно майже всім дівчатам у її віці. Саме у цей момент вона випорхнула з дверей кімнати і підлетіла з обіймами до Влади.

- Привіт, мамо! Як ти пахнеш!

- Привіт мої любі! Як ваші справи? Що нового?

- Я завтра домовилась з Лізкою і Діаною піти погуляти...

- Куди? І коли саме?

- Думали на морозиво чи на піцу десь. Годин так у чотири вечора. Можна? – і заглядає своїми блакитними озерцями у мамині сірі безодні. І такий жалібний вигляд набрала.

- Та годі вже! – сміється Влада – Хіба тут відмовиш?

- Люблю тебе!!!

- А можна до мене завтра прийде Сашко з ночівлею? Ми теж хочемо піцу замовити і м`яча поганять трохи. На лясиках покатаємось.

- Ну що за лясик! – сміється Влада – вело, велик, але ж не лясик. Де ти взяв це слово! Ну ладно вже. Все досить вдало складається. Розумієш, мене твій хрещений Вітя запросив на день народження на природу з ночівлею. Якраз вчасно прийде твій Сашко. Тобі не буде сумно самому, а там і Ангеліна прийде вже додому.

- Ти поїдеш на природу? З ночівлею? – на Владу дивилися дві пари здивованих і трохи стурбованих очей.

- Ну.... я подумала було б доре згадати як воно...

- Та звісно добре! Ти молодець! – підтримав її Тимко.

- Це добре що ти зважилась. Знаєш як круто ввечері надворі?! Погода ж просто чудова.

- Сподіваюсь...

   Влада позичила у Ангеліни рюкзак і почала обдумувати що ж з собою взяти. Вкинула рушника, купальника, змінну білизну, спотривний костюм і футболку, вологі серветки і антисептик для рук. Зібрала невелику аптечку. Ледве впихнула все. Спиртне. Не хочеться чогось нічого там пити. Треба розум ясний, раптом що. Ось і пригодиться той блок безалкогольного пива. Бо стоїть вже давно. Ще й термін придатності спливе.

«Треба б його охолодити» - подумалось. Дістала з шафи невеличку сумку-холодильник, вкинула елементи у морозилку, а пиво у холодильник. «Кава!» - промайнуло в голові. Так було вирішено ще вранці вкинути в ту ж сумку-холодильник каву, цукор, вершки, ще й трохи цукерок. А що! Гулять так гулять!

    Ранок видався сонячним і спекотним. Тому Влада одягла легкий, модної зараз довжини до середини ікри, сарафан з науральної тканини на бретелях. Він був ніжно-блакитного кольору, чудово підкреслював стрункий стан і виділяв її очі. Захопила на голову капелюха з широкими полами щоб закривали і плечі, схопила рюкзак, сумку-холодильник і пляшку віскі для кума замість букета. Підписала листівку з грішми і спакувалася у машину. Вирішила доїхати до будинку кумів. А там вже як накажуть. Могла б і сама машиною на природу. Зручно. «Раптом що, поїду додому.» «Ага, Владка, лишаєш собі шляхи для відступу?»