Глава 13

   Минуло ще близько місяця. На носі вже вересень, це значить, що пора збиратися на навчання. Інша область, велика відстань додому. Не часто можу приїзджати. Я вибрала кращий мед універ, щоб досягти своєї мрії. Тому всі зусилля цього варті.

   Холодний вітер з дощем зустрів мене на пероні. До мого настрою погода в сам раз. 

   У квартирі мене зустріла тиша. Дивно, Маринка вже мала б бути. Коли це чути, як хтось тарабанить у двері. 

     - Про вовка промовка!, - зустрічаю подругу. 

     - І тобі привіт!, - обняла з порогу блондинка. 

     - Заходь давай. Піду зроблю чай. 

     - Було б супер. 

   За горнятками запашного виноградного чаю, почалися дівочі посиденьки. А поговорити то, було про що. 

     - Як пройшло літо. Приїзджав твій Мішка? - це хлопець подруги. Вже давно з батьками виїхав жити до Німеччини. Лиш зрідка приїзджають навідати бабусю і дідуся в її місті. Так вони і познайомилися. Разом вже два роки. 

     - Так. На цілих два місяці. Уявляєш?! 

     - Ого! І як у вас справи? 

     - Чудово. Бачились кожного дня, разом проводили час, їздили з друзями у гори з ночівлею. Класно було! Але все так швидко проходить. 

     - Вже повернувся в Німеччину? 

     - Так, вчора поїхав. Пів ночі проплакала. 

     - Воно й видно по твоїм очам. - шкода бідненьку. - І коли знову приїде?

     - Точно не знаю. Якщо вийде - то на Різдво, а якщо ні - то аж знову влітку. 

     - Здуріти можна! Як ви стільки витримуєте? 

     - А що поробиш? В нього там навчання, дім. Він не може все залишити... 

     - Любов на відстані? 

     - Думаєш неможлива?, - питає дівчина з сумним поглядом. 

     - Складне питання. Тут все залежить від людей і від ситуації. Це своєрідне випробування на міцність стосунків. Залишитися вірним одне одному попри багато спокус поряд, це дуже важко. А для сімейних пар це взагалі катастрофа. 

     - Так, знаю. 

     - Йому ще довго вчитися? 

     - Ще два роки. Але це дуже важко. Чекаєш - мучишся, і залишити вже не можеш. Найгірше це вихідні. Навіть з дому нікуди йти не хочеться. Коли бачиш, як всі ходять парами і такі щасливі, душа розривається. - у дівчини очі на мокрому місці. 

     - Не плач, люба. Розумію, але ти повинна вибрати,що для тебе важче. Чекати хлопця чи розійтися з ним. 

     - Аня, це дуже тяжкий вибір. 

     - Знаю, але це допоможе зрозуміти, як бути дальше. Твоє щастя тільки у твоїх руках! 

     - Гаразд, а ти як? - вирішила змінити тему Маринка. 

     - Я - нормально, вже за домом сумую. - відвела очі в сторону. 

     - І все? По телефону ти розказувала про якогось Максима. Як у вас справи? 

     - Ну, як сказати... Щось схоже на вас... Одні телефонні дзвінки. Бачилися цього місяця лиш двічі. А тепер ця відстань ще збільшилася. 

     - Тепер мене потроху розумієш. 

     - Так. Тай ще невідомо, що з цього вийде. 

     - Може зробить тобі сюрприз, і приїде сюди. 

     - Ні, не думаю. - запевнила я, а сама тим часом поринула в думки, як би це насправді сталося. Якби він з'явився тут, йшли б вулицями за руки, цілувались. 

   З початком осені я пірнула у вир навчання прямо з головою. Лекції, практика у лікарні вимотували з мене всі сили. Незчулась як уже надворі листопад.

     -Дівчата,через два дні день студента. А це значить, що?... В універі буде дискотека! Юху! - піднявши руку вгору, вигукував наш одногрупник. 

     - Олежка, вгамуйся, і так ніхто не дозволить. Ти забув, що було минулого року? - іронічно мовила наша староста, Христя. 

     - Тааа… подумаєш, наче щось серйозне сталося. 

     - Ну, напоїли охоронця, і влаштували собі перекур з дівчатами у кабінеті декана. 

     - Ха, цей мужик вас і спалив потім,- заливалась сміхом Марійка. 

     - Подумаєш, з ким не буває. Але, я вам отвєчаю, все буде! - не зупинявся хлопець. 

     - Гей, народ! - забігла в аудиторію Мар'яна. - Вже чули новину? 

     - Що стряслось? 

     - Наша студентська рада таки випросила у декана провести дискотеку. Хоча і під нашу відповідальність. 

     - Ну я ж вам казав! - Олегова усмішка сяяла від вуха до вуха. 

     - До тебе окрема розмова! - дівчина вказала пальцем на бешкетника. 

   Вечір четверга. В холі універу зібралась чимала кількість бажаючих потусити. До танцювального майданчика ледве пробратися. 

   Дискотека була у самому розпалі. На повільний до мене підійшов незнайомий, світловолосий хлопчина. Запросив на танець. 

     -Привіт, Мала. Як тебе звати? 

     - Привіт. - буркнула собі під ніс. Не люблю, коли мене так називають. - Я Софія.

     - Ти сонька, напевно! Гі-гі. - захихотів. - А я Василь, - схилившись, промовив,а я тут же відчула запах алкоголю. 

     - Вася значить. - і тут все самою сказано. Не маю нічого проти всіх Василів, але цей однозначно Ввася! Добре, що свого імені не відкрила. 

     - Соня, можна тебе буде провести додому?

     - Ні. - ще чого бракувало… 

     - Чому? Я тобі не подобаюся? 

     - Не потрібно, мені є з ким іти. 

     - Та подружки і самі дійдуть. А ми поговоримо трохи… 

     - У мене хлопець є,- уперся, як баран. 

     - Та всі так кажуть. Я серйозно! 

     - Ні! - і на моє щастя пісня завершилась, я пішла геть. 

     - Що там, з'явився новий кавалер? - цікавилася Маринка. 

     - Хух, насилу здихалась від нього. 

     - Що хотів? 

     - Додому провести… 

     - Підеш? 

     - Ти здуріла? Ні, звичайно. 

     - Ну ти дивись, ти йому он як сподобалась, погляду не зводить,- вказала дівчина на незнайомця. 

     - Обійдеться. Пішли танцювати! 

   Трохи пізніше добряче розгарячившись від танців, ми з дівчатами пішли на вулицю. Коли це дивлюсь, і Вася вийшов до хлопців. Під баси крутої пісні, ми повернулись назад. Оглянулась - це чудо неподалік стоїть, погляди кидає. Це вже починало бісити.