10.2

 Швидко прикрила рота долонею, щоб не дати переляканому зойку вирватися. Ларіета закрила кришку. Я знаходилася в повній темряві,  однак, зі слухом проблем не було. 
В кімнаті почулися чиїсь важкі кроки і нахабний сміх.
– Ще одна!
– Хто ви? Як смієте вриватися  до...
Услід за тим голосний крик Ларіети був  обірваний звуком добрячого ляпаса. Їй наказали не галасувати. Інакше, красива дівчина перетвориться на зламану.
Цієї погрози було достатньо не тільки для Ларіети. Я проковтнула в’язку слину, подумки читаючи  молитви різним богам, щоб ці люди не зазирнули до скрині.
– Йди давай! 
Кроки стихали, віддаляючись. Обійшлося. 
Я розтиснула кулаки й ніби знову могла нормально дихати. Десь ще з хвилину була відрізана від світу і збирала докупи метушливі думки. 
Напад бандитів став неочікуваним поворотом. Тим паче,  на кораблі знаходилася купа охорони. Зітхнула. Треба відштовхуватися від того, що вже маємо. В першу чергу, йти і виправдати довіру Ларіети.

То ж, почала діяти. Спочатку тихенько визирнула з кімнати і, немов отой ніндзя, ховаючись по закуткам, я дісталася до головної зали, де зібрали усіх переляканих дівчат. Їхні тіла тремтіли від страху і, забувши про суперництво, вони тулилися одна до одної. Але Ларіети ніде не було видно. Куди її відвели? Чи усе з нею добре?
Я втислася між вазонами з великими рослинами (і нащо вони здалися на кораблі?) та причаїлася, обдумуючи варіанти підходящого маршрута. На верхній палубі звуки боротьби не припинялися ані на мить. Йти туди небезпечно, але відсиджуватися в кімнаті Ештон не став би.
– Заспокойтеся! Принц обов'язково усіх переможе і врятує нас! 
– Думаєш? - не дивлячись на запевняння Розалії, схоже, інші дівчата не вірили їй.
На цей раз була згодна з Розалієї. Геть думки про можливу поразку Ештона! Поки є надія - з усіх сил буду хапатися за неї.
Але дівчата впадали в істерику набагато швидше. Вони почали схвильованно гомоніти і в якийсь момент дійшли протилежного висновку:
– Не схоже, що перемога за нами. Його Високість вбили?
– Принца вбили?
– А що з нами буде? 
– Як тепер бути?
– А-ну циц! - гаркнув бандит,  з'явившись зі своїми друзяками на порозі кімнати.
От приперлися! Я тільки збиралася піти далі. 
Дівчата притихли, а він задоволено  провів рукою по густій бороді.
– Цього разу у нас ласа здобич. Васхл, як гадаєш скільки дадуть за них?
– За цих гарячих штучок треба брати подвійну ціну.
– Ще й помстимося!
Потрапити на відбір було мало, насамкінець можуть продати на  невільничому ринку і я стану рабинею. В страшному сні уявити б не змогла, що потраплю до торговців людьми. 
Та не всі боялися. Жозефіна першою вигукнула:
– Вас вб’ють, якщо хоч пальцем торкнетесь до члена родини Ісідорів!
На це вони голосно зареготали.
– Дівчінко, ми уявлення не маємо, хто це.
《 – Рухайся, Мар'яно,  рухайся! Ти повинна знайти Ештона! - нагадування допомогло вийти з заціпеніння》.
Поки між бандитами та дівчатами зав'язалася розмова про можливий викуп, я обережно просувалася вперед. Там проповзла, десь сховалася, а одного разу врятувала темрява в кутку.
Діяла відчайдушно,  бо єдиною надією на порятунок був принц. Кляті бандити! Я тепер замість весільної сукні кайданки приміряти можу.
Дівчата могли сподіватися на владу своїх родин, які мали змогу тиснути на короля, або ж самим почати пошук доньок. То ж, у них є шанс врятуватися. А мене, ймовірніше за все, очікує жахлива доля. 
Нізащо! Ніколи! 
Я була налаштована рішуче. Краще померти, аніж  жити в рабстві. 
Коли нарешті потрапляю на палубу, де бачу Ештона, я на мить зупиняюся і відчуваю неймовірну полегкість.
Живий. О Боже, дякую тобі. Він живий. 
Але більшість охоронців перебито, Ештона оточували і намагалися загнати в кут. Його зовнішній вигляд був у повному безладі. Здається, напад на корабль застав зненацька і одягався він поспіхом. Та куди більше хвилювали криваві порізи, які вкривали його сорочку і рана на правій руці. Навіть звідси я могла побачити, як він стискає рукоятку меча закривавленими пальцями і кров повільно крапала на підлогу. 
Прохолодний вітерець дмухнув прямо в обличчя, завдяки чому я прийшла до тями і відірвала погляд від постаті Ештона. 
Точно. Якого біса я стовбичу посеред дороги і не ховаюся? Біда в тім, що корабель розрахований для відпочинку принца та його фавориток. Тут все створено для комфорту і виблискувало чистотою(до цієї бійки, звичайно). Ніяких тобі ящиків з вантажем, за якими можна сховатися й спокійно перечекати бійку. 
За спиною почулися швидкі кроки.
От халепа! Допомогла, називається!   
Я почала метушливо озиратися. Куди бігти? Може, сподіваючись на ефект несподіванки, чкурнути вперед? Чи не отримаю я в такому разі чимось важким та гострим по голові?
Поки я гадала над можливим планом дій, і не могла наважитися бігти вперед,  мене помітили.
– Якого біса ця краля тут робить? Хіба я не велів їх зібрати в одному місці? - Кричав, мабуть, найголовніший серед бандитів.
Ештон краєм ока глянув в наш бік, ледь не пропустивши удар. Варто було одному з кремезних чоловіків зробити крок в мою  сторону і принц махнув рукою, за допомогою магії піднімаючи мене в повітря. Ось тільки я не очікувала, що наступної миті тіло різко переверне догори дригом і застигну в такій позі.
– Ештоне! - зойкнула, притримуючи тканину нічної сорочки, яка настирливо бажала оголити усі частини тіла.
Подіяло. 
Ніби мотузкою, талію огорнула невідома сила, і  хлопець потягнув за неї. Я вмить  повернулася в нормальне положення і опинилася біля нього. В самому епіцентрі подій, де на мені схрестилися кровожерливі погляди. Серце перелякано заходилося і я вчепилася за край сорочки Ештона.
Не схоже, що чимось йому допомогла. Точніше, ще й стала тягарем. 
Але він торкнувся моєї руки і,  обдаючи крижаним спокоєм, промовив:
– Не бійся. Я заберу тебе звідси цілою та неушкодженою.
Обіцянка не розвіяла вмить усі переживання і не змінила напружену ситуацію. Бандити тільки голосно захихотіли, перебираючи в руках зброю, як несподівано завмерли. Почувся гучний шепіт:
– Чекайте! Хіба дія відвару минула?
– Проклятий Димир обманув нас!
– Швидше клич Живала!
Відвар? Ештона чимось спеціально напоїли? Але слабким він не виглядав.
– Пробач, - поспіхом кидає мені він, хапаючи за руку і з насмішкою звертаючись до чоловіків: – Куди це ви? Хіба ми закінчили?
– А? - тільки і встигаю спитати, не розуміючи, за що він просив вибачення. 
Чомусь перед очима починає усе розпливатися, не можу ні на чому зосередитися і в тілі з'являється невимовна втома. Очі повільно закриваються, але в останню мить з усієї сили вщипнула себе за руку,  не дозволяючи поринути у сон. 
Варто Ештону відпустити руку і до мене трохи повертається ясність мислення. Спостерігаю, як він стискає міцніше в своїх руках меч і, крутнувшись на місці, посилає в сторону чоловіків велику хвилю магії. Встигаю краєм ока побачити, як вона зносить все на своєму шляху і в наш бік несеться така ж руйнівна сила, після чого меч Ештона впав на землю, а мене підхопили на руки.
Боже. Нормальна реакція не бажала повертатися. Я знаходилася посеред хаосу та ніяк не могла второпати, що навколо відбувається. 
– Тримайся!
Я чую вигук Ештона рівно за секунду до падіння з корабля. Це трохи приводить мене до тями. Заплющивши очі та міцно обійнявши його за шию, приготувалася впасти в холодне море, але замість цього нас закрутив вихор і приземлилив недолугою купою на тверду поверхність.
Як так?
Навколо стояла тиша, від якої ставало не по собі, проте, я не відчувала солоноватого запаху моря, не чула звук хвиль. 
Чого дарма турбуватися? Треба відкрити очі та роздивитися, куди саме нас занесло.
Майже одразу зтикаюся з теплим і, водночас з тим, втомленим поглядом блакитних очей. В тиші хрипкий голос Ештона прозвучав неймовірно голосно:
– Пробач. Відвар не давав діяти на повну силу, а наше переміщення в інше місце потребувало більше сили. Я взяв частинку твої енергії, щоб добратися до резерву магічного серця.
– Не переймайся. Головне, що ми живі та в безпеці? - перепитала я, не до кінця вірячи в нашу удачу. 
Та замість його відповіді чую галас навколо, який привертає увагу. Піднімаю голову, стараючись роздивитися усе навколо і відмічаю, що ми в просторій залі, яка  завелика для сімох людей. 
– Потягнув силу з внутрішнього магічного резерву! Ти з глузду з'їхав?!  – Кричала з трону Її Величність королева власною персоною.
Поряд з нею роздратовано заволав король, щоб вона замовкла.
– Це через тебе наш син опинився в небезпеці! Як тобі на думку спало влаштовувати випробування з нападом бандитів?! 
– Звідки я могла знати, що хтось наважится на справжній напад?!
Охоронці в цей час кинулися допомогати нам піднятися на ноги. Хтось з них наказав покликати лікаря, та Ештона мало хвилювали їх дії. Він зняв з одного з них піджак та надягнув на мене, щоб я не стояла в одній нічній сорочці, після чого з підозрою глянув в бік матері.
– Про що ви?
– Твоя мати замінила перевірку артефактом на... - Король закрив рукою очі, наче відчував сором та одночасно з тим втому. В його голосі  почулося важке зітхання: – таке екстремальне випробування.
Нервово обмахуючись віялом, жінка фиркнула і старанно ігнорувала колючий погляд Ештона.
– Це мало бути постановочним нападом!
《 – – ...але це не схоже на заздалегідь підготовлений спектакль! Пані, вони по-справжньому вбивають охоронців!  - Пролунали в голові слова Ларіети. Збігом таке назвати важко. Їй було відомо про зміну випробування? Себто, вона є людиною королеви?》.
– Хіба я не казав, щоб ніхто не ліз у цей відбір? - Спокійний тон Ештона не міг обманути мене. Я буквально відчувала шкірою злість, яку він поки намагався стримати.
– Сину, ти молодий і не бачиш своїх помилок! Я лише намагаюся тебе вберегти!
– Підкажіть, що за помилки я роблю?
– Майбутній король не може одружитися на дівчині без титулу!
Вона роздратованим жестом закрила віяло. Скоса глянувши на мене, наче оцінюючи, жінка похитала головою й роздратовано відвернулася. Так і хотілося іронічно сказати їй, що я не напрошуюся бути принцесою. Ештон сам за мною бігає. 
– Якщо я не можу одружитися на тій, яку кохаю, то у  королівства взагалі не буде ніякої іншої королеви!
– Ти йдеш проти власної мати? Ні! Йдеш проти волі королеви? Чи готовий ти до наслідків? А ця дівчина? - кивнули в мій бік. – Вона хоч розуміє, що її очікує? 
Та її пафосні розмови не оцінили. Ештон розреготався. Хоча наступної миті закашлявся, тримаючись за груди і мені довелося підтримувати його під лікоть, щоб не дати впасти.
– Чи не може розмова почекати? Твій стан...
– Ні, ця розмова занадто важлива, щоб її відкладати! - Квапливо заперечив Еш, не даючи мені продовжити. 
Не люблю сварки. Але в даному випадку могла лише змиритися і продовжити слухати. Тим паче, коли хлопець перехопив мою руку, переплітаючи наші пальці у всіх на очах та показово піднімаючи вгору.
– Бо моя мати дечого не розуміє. Майбутній трон не втримає мене. Я буду радий усе полишити і навіть піти у світ Мар'яни, - така несподівана заява змусила присутніх отетеріло кліпати віями. Я щось пропустила? Коли ми стали парою, яка закохана до нестями і піде один за одним хоч на край світу? А він ще й додав масло у вогонь новим запитанням: – Ти погодишься вийти за звичайного хлопця Ештона, а не принца?
Запала коротка мовчанка, а увага королівської родини зосередилася на мені. Настільки некомфортно мені  ще в житті не було. Але сховатися не вийде. Ця мить є важливою та вирішальною.
Я дивлюся на наші сплетенні руки.
За один вечір мене не спіткали думки про раптове сильне кохання, однак, я зізнаюся собі, що на ранок збиралася погодитися на пропозицію Ештона взяти його за руку та бути з ним. Все-таки живемо один раз і не хочу років через десять жалкувати за втраченою можливістю. 
То ж, відповідь у мене вже була.
– Погоджусь. Заміж виходять за людину, а не за титули чи багатства.
Цих слів було достатньо.  Щаслива усмішка Ештона нагадувала яскраве сонце і я, засліплена нею, декілька секунд чула тільки власне калатаюче серце.
– Бачите, мамо? - прозвучало переможне  та одночасно з тим насмішливе. – У мене в будь-якому випадку все буде добре. Набагато цікавіше почути про корону на вашій голові. Як скоро вона впаде без моєї підтримки? Або, якщо прямо зараз я вийду та скажу про ваш намір вбити мене на останньому етапі відбора? 
Дійсно. Сварки в королівській родині зовсім на іншому рівні. Впершу чергу йдеться про владу. І у матері Ештона її значно менше, не дивлячись на її титул королеви. Це через любов народу? Перемогу над ворогом? Чи тому що він був єдиним кандидатом на престол? 
Якби там не було,  у жінки не залишилося нормальних аргументів. Вона мовила крізь зуби:
– Ти...я не виховувала тебе таким злим!
– Ключові слова: не виховували мене. Це правильно. 
– Досить вам сваритися! Ештоне, твоя мати на цей раз скоїла жахливу помилку і нести відповідальність будемо ми з нею вдвох. Нічого не поробиш. – Чомусь, не дивлячись на важкість в голосі короля, слова звучали награно. – Я хотів почекати ще роки три-чотири, але слушний час для зречення настав швидше. 
Чекайте-чекайте! Ми з Ештоном домовлялися про спокійне життя в ролі принцеси ще років п'ятнадцять! Яке, до біса, зречення? 
– Що ти кажеш? Яке ще зречення, Клаусе?
Ось! Правильно! Ніякого зречення! Сидіть на своєму троні, керуйте цим королівством й надалі!
– Звичайнісіньке. Поїдемо на південь, тобі варто подумати над власною поведінкою. - А по його радісному тону і не скажеш, що вони покарання  відбувати збираються. Скоріше, на довгоочікуваний відпочинок. 
《 – Та він просто хоче скинути на Ештона відповідальність та обов'язки! – Від розуміння  ситуації хотілося придушити чоловіка. На війну Ештона відправив, коли той ще був підлітком, а тепер "йди керуй, сину, державою, бо щось я втомився від того". Дайте хтось йому звання «найгірший батько року»!》.
– Забудьте про зречення! – Після різких слів Ештона, з вуст короля зірвалося розчароване:  «а свобода була так близько». Я навпаки відчувала полегшення. Не хотілося  передчасно відчути королівські турботи. – Кажете про відповідальність, але хочете залишити рідного сина без медового місяця? Тим паче, в найближчий час королівству не обійтися без вашого дипломатичного таланту. Як король, ви все ще маєте працювати заради блага народу.  Ходімо, - остання фраза була сказана мені.
– Сину, куди ти? Ще...
– Хіба вам не треба поспішати на допомогу та врятувати інших леді?! - гаркнув Ештон та ріжучим поглядом пройшовся по усім присутнім. Немов оклигавшись від ступору, заметушились охоронці. Гм. З такими рятівниками й ворога не треба. – Не забудьте оголосити на все королівство про вибір нареченої! 
Після цих слів мене потягнули в напрямку виходу. Я слухняно пішла слідом.  
– Останній етап завершено. Нареченою і майбутньою дружиною принца Ештона стає Мар'яна Костюк з планети Земля!  Привітаємо молодят! – Прогреміло оголошення, перж, ніж двері за нашими спинами зачинилися.
Я відставала на півкроку від Ештона, стискаючи його холодну руку. Події сьогоднішньої ночі були занадто насиченими, але відчуття чужої руки служило певним якорем і не давало зануритися в гнітючі думки. Наприклад, що могло трапитися, якби не прийшла вчасно Ларіета? Або, якби принц не був достатньо сильним і програв цю битву? 
В коридорі ми зіштовхнулися з лікарем. Обличчя його побіліло, варто було побачити кров на сорочці хлопця  і тієї ж миті він заторохтів, виправдовуючись. Мовляв, був на іншому кінці палацу та  поспішав, як міг. 
Принц махнув рукою, щоб чоловік замовк. 
З лікуванням точно затягнули, бо наступної миті  з вуст Еша зірвався стогін і він похитнувся. Тіло його  почало завалюватися вбік. Якби не допомога лікаря, то хлопець б впав просто на підлогу.