Розділ 10.1

 І що накажете робити? 
Прокинувшись зранку я все ще відчувала розгубленість. Зазвичай люди радять не квапитися, дізнатися вашого партнера краще і вже тоді йти під вінець. А тут місяця не пройшло з нашого знайомства,  а вже заміж кличуть. І порадитись ні з ким. Рідні далеко, Ларіета не зрозуміє моїх сумнівів, а близької подружки я апріорі не змогла б завести на відборі. 
– А-а-а! - закричала я в подушку і знову накрилася з головою ковдрою.
Після сніданку нам оголосили про завершальний етап, який складно назвати випробуванням. Кожна з нас мала торкнутися до артефакту, який визначить підходящу дівчину на роль дружини принца.
Згадала переконливі нотки в голосі Ештона, коли той пропонував одружитися. Гарантую, він заздалегідь потурбувався про таку важливу деталь,  як артефакт. 
Вочевидь,  буде підміна?!
- Якщо камінь засвітиться золотим – ви станете нареченою, - з мрійливим виглядом розповідала Ларіета, варто нам було повернутися до кімнати.
Її радість не розділяла. Як на мене усі ці незрозумілі конкурси можна одразу було замінити на перевірку камінчиком. Скільки часу зекономити дозволило б. 
Наостанок учасниці могли розслабитися та насолоджуватися морською прогулянкою на кораблі. Звичайно, така міні-подорож буде в компанії принца. Без нього нікуди.
Але мій відпочинок був зіпсований в перші хвилини його присутності та взаємодії з іншими претендентками. Це викликали несподівану хвилю ревнощів. Настільки сильну, що я й сама не була готовою.
Їх спокусливі усмішки, бескінечні питання, а он та взагалі притискаєтся грудьми до його руки. Раніше я не помічала їх старання. 
Ага. Тому що раніше у мене була одна ціль і вона не мала нічого спільного з принцем.
《 – Боже, Мар'яно,  тримай себе в руках!  - намагалася вгамувати роздратування, але воно посилювалося при одному погляді на Ештона. Який здавався байдужим до всього і у цю мить щось казав незнайомому(для мене) хлопчині》.
– Ваша Високосте, дивіться,  тут дельфіни! - з перебільшеним захватом кричала Жозефіна і схопила його за руку. 
Щоб в якийсь момент не психанути, я відправилася фотосинтезувати і  смакувати десерти в іншій частині корабля, майже ні з ким не спілкуючись. Та й подумати мені було над чим. 
Власне, так минув увесь день. А під вечір стривожена моєю поведінкою, Ларіета запитала, чи не посварилася я часом з принцем.
– З чого такі висновки? 
– Ви цілий день трималися від Його Високості подалі й зітхалі час від часу.
– Не хвилюйся, його було кому розважати! 
– Дарма ви так, панні. - Ображено відказала служниця на уїдливу шпильку в бік Ештона. – Його Високість завжди виділявся порядністю.
– То гарем з фавориток за ним не бігає?
– Пані...- Ларіета опустила очі в підлогу.  – Я не маю права пліткувати про Його Високість, - вона раптом знову подивилася на мене і її обличчя немов просяяло. – Але вам по секрету розповім.
Дізнатися про минуле принца, в якому могли фігурувати дівчата, було цікаво. Бо він сам навряд згадає про таке. 
Нажаль, Ларіета почала зовсім не з цього. 
Вона працювала з дванадцяти років в палаці, і за ці роки навіть маленька служниця помітила різне ставлення до принців. Адріан був улюбленцем, його з пелюшок виховували, як майбутнього короля і, після одруження на доньці маркіза, зробили кронпринцем. А от Ештон залишався увесь час в тіні.
– Усі високоповажні чиновники, які зараз намагаються підлеститись,  тоді зневажали Його Високість. 
– Е-е...а хіба прояв зневаги не є образою для королівської родини?
– Вони ж не робили це відверто. 
Коли в палаці кожній служниці відомі такі деталі їх поведінки - це не відверто? Запитань стає більше.
Ларіета зітхнула.
– У короля м’який характер і він не звик ні з ким сваритися, королеву ж цікавив лише старший син. А безкарність іноді породжує жорстокість. 
Вдень я вкотре прокручувала нашу розмову з Ештоном. Головною перепоною я бачила його проблеми з довірою. Так ще й вимальовується жахливе дитинство і підліткові роки. Аж не віриться, що він при таких обставинах не зненавидів брата.
– По цій причині Його Високість тримався подалі від дітей свого віку. Але зараз ніхто б не насмілився образити нашого принца! Для звичайних людей Його Високість той, хто врятував королівство.  
Судячи з побожного захвату в очах Ларіети, для неї Ештон щось на зразок місцевого боженьки. 
– Це як? 
Узявши ще одну недовго паузу, вона таки пояснює, в чому справа:
– Три роки тому, після вбивства кронпринца і шокуючою новини про зраду маркіза Грейсона, одразу послідував напад східних варварів. Його Величність - природжений дипломат, але військо очолити не зміг би. Відповідальність за життя людей довелося брати принцу Ештону. 
– Хіба він не був ще підлітком? - Здається,  від хвилювання мій голос звучить вище. 
– Кого цікавив його вік, пані?  Наша держава знаходилася під загрозою знищення. Хтось з королівської родини мав показати на власному прикладі і йти разом з відважними генералами та солдатами захищати країну. - На язиці крутилося чимало заперечень, впершу чергу про його батька, який спокійно до цього ігнорував сина, після чого звалив на нього такий непідйомний тягар. Але перебивать розповідь не стала. – І через два роки йому вдалося повернутися в столицю з довгоочікуваною перемогою. 
– Ештону стільки довелося пережити. - На більш розвернутий коментар мене не вистачило. Треба усе почуте обдумати.
Ларіета стиснула мої руки і дивилася з такою надією в очах, що стало ніяково.
– Тому, будь ласка, пані, вірте Його Високості. Не буде він гаяти час на  лисиць, які ще декілька років тому не подивилися б в його бік!
Усміхнувшись, я по-дружньому поплескала її по руці. Але запевняти ні в чому не стала. 
Слова про війну нагадали про нинішню ситуацію у моїй власній країні. Як іронічно. У них теж є східні варвари. От тільки наша перемога ще попереду.
《 – А раптом з батьками щось трапиться? Знаходячись так далеко, я хвилюватимусь. Чи зможу часто зв'язуватися з ними? - З цими важкими думками я поринула у сон》.
Про спокійну ніч можна було тільки помріяти. Це я зрозуміла, коли схвильована Ларіета почала мене будити. Вона просила якомога швидше підніматися, а фоном звідкись доносився скрегіт і брязкіт. Немов вдаряється метал об метал. Насторожено прислуховуючись до звуків, я позбавилася від залишків сну та  виповзла з-під ковдри.
– ...але це не схоже на заздалегідь підготовлений спектакль! Пані, вони по-справжньому вбивають охоронців! 
Розплакана Ларіета відібрала мій халат і одягла зверху своєї нічної сорочки. Я ж від почутого заціпеніла. 
– Швидше! Швидше!
– Що? - не зрозуміла я, куди мене тягнуть.
– Ви повинні сховатися, а я видам себе за вас! - пояснила дівчина та вказала на відкриту скриню, в якій принесли мій одяг на корабель. Але зараз вона була пустою. – Швидше, пані!
– Але, ти...
– Не хвилюйтеся,  пані. Краще знайдіть Його Високість і врятуйте мене потім!
У скриню мене таки посадили, і одночасно з тим двері з гуркотом проломило гостре лезо сокири. 
Матінко рідна.