Розділ 9

****

Моїм пріоритетом було якомога сильніше зганьбитися під час минулого випробування. Проте, ось вона я, вдруге отримала  шанс піти з Ештоном на побачення. Бажання інших учасниць роздерти мене на клапті цілком зрозуміле. Аніхто з них такого успіху не досяг, тій же неперевершеній красуні Розалії пощастило снідати разом з Його Високістю лише одного разу.
Що можу сказати. І горобець високо літає,  питання тільки в тому, яке за цим послідує приземлення. 
Дякуючи рішучості Ларіети вчора ми випили спеціальну настоянку і зараз не страждали похміллям. Та все ж помітила її тремтячі руки, коли вона робила зачіску та наносила легкий макіяж, після чого допомогла одягнути щось на зразок колготок і теплу, з щільного матеріалу, сукню. Зверху додалося пальто з м’якою хутровою оторочкою і вишивкою по краях. А от взуття до останнього відмовлялася взувати. Воно тут в будь-який сезон жахливо незручне.
Подивилася у вікно. Так, почало сутеніти. І в той же час, на вулиці панувала весна, дує теплий приємний вітерець і загалом прийнятна погода. То ж, побачення відбудеться за стінами королівського палацу?
Заінтригували, слово честі.
Коли ми прийшли до місця призначення і на зустріч мені вийшов Ештон в теплому одязі, запитально підняла брови. Усміхнувшись, він узяв мене за руку.
- Я підготував для тебе сюрприз. 
Його пояснення пробуджувало ще більше цікавості, але очікувала чого завгодно, тільки не миттєвого переміщення. З теплого саду ми одразу  поринули в холодну зимову казку. До того ж, стояли на відкритому балконі багатоповерхівки. Навколо такі ж будинки, дуже багато світла, усе прикрашене гірляндами та мерехтить різнокольоровими вогниками. Мій мозок відмовляється на декілька секунд нормально функціонувати через таку несподівану зміну обстановки, але потім я приходжу до тями і помічаю важливі деталі.
Непритаманна мегаполісам тиша. Не чутно машин, у вікнах не помітиш ані людей, ані обрисів хоч якихось меблів. Складається враження, що в квартирах пусто. Є будинки, але отой зліва якийсь змазаний і немов скоро зникне. Шкіра вкривається сиротами і стає не по собі від такого кріпового сюрприза. Навіть лячно дивитися на Ештона, не дай боже, побачу на його обличчі усмішку психопата, який з-за спини дістає гостро заточений ніж.
– Тобі не сподобалося? – питає він трохи засмученим тоном. – Мій рівень ілюзії ще не достатньо високий, але я старався відтворити усі гарні картинки, які вчора ти показувала. Хотів компенсувати тобі втрачену можливість відсвяткувати Новий рік. 
З рота вилітає здивоване «ох».
Для мене ще ніхто так не заморочувався. І зазвичай серед подарунків не було грандіозного ілюзійного шоу. Це змушує подивитися на Ештона по-новому. Сюрприз все ще лякає, але десь глибоко в серці відчуваю, як зароджується тепло. Тому поспішила запевнити:
– Класно! Тільки напружує відсутність звуків і місто здається мертвим, не відчувається того святкового настрою. Чи не краще…
Хотіла запропонувати Ештону повернутися назад і повечеряти, але хлопець змахує рукою і величезні будівлі розчиняються в повітрі,  а замість них з’являється засніжена галявина. Судячи з погоди, зараз не сезон,  але розкидані неподалік від нас дерева рясно квітнуть. Пориви вітра змушують пелюстки зриватися з них та кружляти усюди. 
« - Насправді такого не може бути. – Дивлячись на прекрасну картину, і водночас з тим підняла руку та дозволила рожевому пелюстку опуститися на мою долонь».
- Як гарно! 
Повернувши голову, я натикаюся на прямий погляд Ештона. Позаду нього сонце майже сховалося за деревами, а небо стає насичено рожевого – межуючи з червоним – кольору. І зараз останні промінчики сонця нагадують ореол навколо його фігури. 
《 – Справді. Надзвичайно красиво. - Несвідомо промайнула думка》.
– Радий, що тобі подобається. – Каже принц, дивлячись на те, як я не можу стримати захвату. – Я приготував ще дещо. Дивись.
Ще? Не встигаю запитати нічого. Він клацає пальцями, навколо різко темніє і в небо злітають та розриваються один за одним фейерверки. Є звичайні, а є у формі сердечок і навіть щось віддалено схоже на квіти. Ловлю себе на думці, що можливо, це все теж відноситься до ілюзій. Але все рівно приємно.
Так.  Не вперше бачу таке видовище. Однак, вперше це було зроблено конкретно тільки для мене одної.
Коли розривається останній фейерверк, небо залишається темним, а тиша дозволяє ейфорії зійти на «ні». Тоді я вирішую усе прояснити між нами. Цирк з відбором от-от закінчиться,  а я справді можу обійти дівчат, не знаючи істиних його мотивів.
– Чому я?  - розвернувшись повністю до нього, вже з притиском мовила: – Ти казав, справа не в красі. То, чому?
З пальців Ештона зривається маленький синій вогник і зависає в повітрі, дозволяючи нам краще бачити один одного. Хлопець не виглядає задоволеним, почувши моє питання. Вочевидь, я зруйнувала усю романтичну обстановку.
– Головна перевага в твоєму походженні з віддаленої Землі. Ми з вашою планетою не контактуємо. Лише охочі до екстриму туди подорожують,  або ж треба звідти дістати якісь речі.
– Все ще не розумію.
– Усе просто, Мар'яно. Політичні інтриги.
– А дівчата прибули з інших..? - я не вимовила до кінця питання, тому що справді про минуле претенденток знала досить поверхньо.
– Близьких до нас планет. - Замість мене продовжив Ештон. – Подорож між відомими для нас світами не є проблемою. То ж  їх не просто висмикнули на відбір. Існувала певна домовленість з родинами претенденток. 
Ага, себто виходить, я одна така унікальна? 
– А  нещодавно я дізнався про цікаве захоплення попереднього канцлера. – Зітхання Ештона виходить стомленим і трохи роздратованим. – Його звільнили три роки тому, але він ніяк не полише надію повернутися до влади. За будь-яку ціну.
– І яке в нього захоплення? 
– Відвідування претенденток цього відбору. Зараз важко сказати, кого з них він зміг перетягнути на свій бік, та гадати не хочу. Краще позбавитися від головної болі й відправити їх усіх додому. 
Всередині закипає від обурення. Справа дійсно не в красі, чи ненависті. Він просто знайшов спосіб обійти пастку за мій рахунок. 
– Куди зручніше використати мене! 
– Повір, якби збирався використати тебе... 
На обличчі Ештона з'явилася неоднозначна та дивна посмішка. В один крок скоротивши відстань між нами, він м'яко поклав долоні мені на щоки і зазирнув прямо в очі. Його дії збили з попередніх думок і я, немов опинившись під чарами, заціпеніла. Бачила, як на губах з'являється ніжна усмішка, а в темно-блакитних очах, які сяяли,  нагадуючи дорогоцінні камені,  читалася неприкрита ніжність. Серце зрадливо тьохнуло в грудях. 
Правій щоці дістався перший поцілунок, далі слідував куточок губ і нарешті самі вуста. Мимоволі закрила повіки. Але мене чекало розчарування та поцілунок, що нагадував легкий дотик пера.
– То без вагань почав з цього. Спокусити не було б важким завданням.
Я збентеженно моргнула. Гвинтики в голові навідріз відмовлялися розкручуватися і знаходити хоть якусь відповідь. 
– Але обрав інший шлях, маючи світлі намірі щодо тебе. 
Ештон почав нахилятися знову.  Можливо, на цей раз у нього був намір поцілуватися нормально. Проте, замість цього зустрівся з моєю долонею.
Серце було переповнене суперечливими почуттями. Безглуздо самій собі брехати і заперечувати симпатію до Ештона. Але ж ще п'ять хвилин тому він ясно дав зрозуміти, що з відбору не викинули, бо єдина не заплямована спілкуванням з їх політиками! 
– Я...я не можу!
– Дай мені причину. 
– Моя родина...
– Вже забезпечена грошима. Вони будуть добре жити. А після весілля ми зможемо недовго побути в твоєму світі.
– Але я думала повернутися до навчання!
– Не хвилюйся.  У нас є гарні вчителі. Ти навіть можеш навчатися хоч все життя, або ж міняти професії кожного тижня. Займайся, чим хочеш.  У мене достатньо грошей та влади.
– А як же обов'язки королеви?
– Мої батьки ще можуть років п'ятнадцять бути на троні. Що стосується чиновників...я зроблю усе від мене залежне, щоб це оминуло тебе. Гарантую мою підтримку, надійних служниць та охоронців. 
– Так солодко звучить, що аж страшно.
А ще страшніше від того, що я вже хочу погодитися. Кредити виплатили, бігати по різним підробітках не треба, про королівські обов'язки подумаю через років десять,  а поки насолоджуйся життям. Чи це не рай?
Я не меркантильна. Всього лиш реально оцінюю ситуацію і шанси зустріти в Україні справжнього принца на білому коні. Будемо чесними, шансів нуль! А тут і принц є, і гарне ставлення до мене є, і балує.  
– Це звичайне хороше відношення до дружини. - Ніби продовжував мої думки він. – У  відповідь я теж хочу отримувати любов, повагу та довіру. Мені не потрібна жінка, від якої  можна отримати кинджала в спину.
Був ще один нюанс,  який цікав куди більше, ніж його гроші та влада.
– Ештоне...
– Так?
– Ти у нас майбутній король і дівчата самі шабелями падати будуть, а я такої думки, що в шлюбі трьох людей бути не повинно.  Тільки двоє.
Про такі речі домовляются одразу на березі, а не коли вже опинилася на кораблі і назад шляху немає. В мої плани не входить одружитися і застрягти в якомусь не романтичному трикутнику, бо його фаворитка точно буде гарніша за мене, розумніша і підсипить в їжу отруту. 
Поки я намагалася позбавитися від картини отруєння в голові, Ештон продовжив солодкі розмови:
– Даю слово. Від початку і до кінця в нашому шлюбі будуть тільки двоє. Тож, візьми мене за руку і будь моєю принцесою,  - сказав він, простягаючи руку.
З хвилину тупо дивилася то на його серйозне обличчя,  то на руку. Купа думок, сумнівів просто розривали. Одруження з принцом виглядало ідеальним варіантом, як не подивись, але щось стримувало вимовити заповітне 《так》.
Може, природжена впертість? Бажання трошки помучити його невідомістю? Або хотіла розкласти усе по поличкам на самоті?
– Чи можу я ще подумати? - врешті решт видихнула. 
Справді, для початку треба до кінця розібратися в своїх почуттях. Бо кожні п'ять хвилин кидає з одних крайнощів в інші. А потім шкодувати про свій вибір не хотілося.
На секунду помітила, як по обличчю Ештона пробігла тінь розчарування. Але хлопець таки видав слабкий натяк на усмішку.
– Я дам тобі ще день. Але, Мар'яно,  - в його голосі з'явилися попереджувальні нотки, – прошу не випробовувати, де межа мого терпіння. 
– Та коли я робила таке?
Ештон ласкаво всміхнувся, однак, наступної миті неболяче вщипнув пальцями за щоку.
– Моя мила майбутня дружина, ти усіляко намагалася вилетіти з відбору і думала, що я не помічу? Про танець аж страшно згадувати. У королівського вчителя по етикету ледь припадок не стався. – В голосі Ештона не було докору. Тільки легка грайливість, а в очах можна помітити веселий блиск. 
《 – Його скоріше розважало побачене, - відчувала я радісне полегшення 》.
– Людям з традиційними й застарілими поглядами важко сприймати усе нове.
– Їм до вподоби слухняна та ідеальна Розалія. - Кивнув Ештон, після чого поділився, що насправді суді до останнього усіляко намагалися тиснути на нього, вмовляючи забрати назад бали та відправити мене додому якомога скоріше. 
– А твої батьки якої думки? - згадала я про важливу деталь. 
Королівське подружжя зустрічала під час першого етапу. Далі вони на горизонті не з'являлися і, якщо раніше не дуже цікавилася ними, то зараз відчула хвилювання.
– Їх думка... 
Щось було не так. 
Настрій хлопця різко зробило круте піке вниз, безвиразний холод витіснив усю теплоту з погляду, а сам він застиг, наче крижана фігура. Секунд п'ятнадцять навколо панувала дивна та неприродня тиша. Я не мала питати про батьків? Його стосунки з рідними настільки погані?
Але Ештон невдовзі сам обірвав затяжну паузу. Він почав здалеку і розповів, що заборонив донькам чиновників та місцевим дворянкам брати участь у відборі. А ще залишив вирішальний голос за собою, не бажаючи потрапити в схожу ситуацію з одруженням його брата.
– Батьки особисто відбирали наречену для Адріана. Щоб вона відповідала усім критеріям: титул, витончені манери, краса, розум і білосніжна репутація. Проте, як виявилося, у неї не було найголовнішої риси - відданості. Родина Ліліани давно стали клятими зрадниками, а її заміжжя допомогло безперешкодно шпигувати в палаці. Мій брат дізнався про це на шостий місяць їхнього шлюбу, але вже закохався до нестями і вирішив усе приховати. Їй наказав розірвати зв'язки з родиною. Це була величезна помилка. Ліліані це дозволило зачаїтися на якийсь час, а потім, за наказом родини, вбити Адріана.
Увесь час голос Ештона звучав рівно і підозріло спокійно, наче мова йшла про зовсім чужу людину, але очі брехати не могли. В них застигло болюче відчуття горя та втрати.
《 – То ось де криється справжня причина зацикленості на мені. Кожна з дівчат, скоріше за все, чимось нагадували йому ненависну Ліліану. Я ж була повною її протилежністю. - Чітке усвідомлення ситуації не допомагало, а сильніше заплутувало мене. Я втрачала розуміння, як маю вчинити》.
– Мені шкода. Я не мала питати.
– Все добре. Пройшло вже достатньо часу. І королівська родина помстилася, знищивши рід Грейсонів повністю. Але радитися з батьками стосовно дружини нізащо не стану, - безрадісно засміявся він.
Так. Жодні слова не зможуть вгамувати душевний біль і не залікують ту рану. Але мені так сильно хотілося якось підтримати Ештона,  що не стрималася і міцно обійняла його, зціпивши руки за спиною.
– Я ж сказав, що все добре. - Пробуркотів хлопець, продовжуючи стояти, опустивши руки і ніяк не реагуючи на мій вчинок.
– Вірю. Просто перевіряю твої слова.
– Це які?
– Про доступ до тіла.
Відповіддю мені був щирий сміх Ештона і я відчула, як нарешті мене обіймають у відповідь. 
Перед тим, як повернутися до палацу, він вчетверте змінив усе, що оточувало нас та поділився історією артефакту, який допомагав підтримувати простір для масштабних ілюзій. Він отримав його в подарунок на чотирнадцятий день народження і, якщо бажав побути наодинці, завжди вирушав сюди.
***
– Принеси мені камінь Двух сердець,  - наказав Ештон своєму помічнику, з яким вони обговорювали останній етап відбору. 
– Але ж, Ваша Високосте...
Ештон підняв руку, бо знав, які слова можуть слідувати далі.
– Не знищу я його, добре? - з насмішкою мовив хлопець. – Налаштувати артефакт на Мар'яну буде достатньо. А ще, дістань з її світу жіноче взуття.
– Взуття? - в замішанні перепитав Фредерік. 
– Так. Якомога більше. 
Не вперше він помічав на обличчі дівчини відчуття дискомфорту і її намагання  скоріше зняти туфлі. Сьогодні повторилася схожа ситуація, коли він проводжав Мар'яну до кімнати. Тому, спитавши,  в чому справа і дізнавшись про її проблеми з тутешнім взуттям, вирішив швидко з цим розібратися.
– Ваше Високосте,  пробачте, що запитую,  але Ви справді вирішили одружитися на ній? 
– Мій вчинок з артефактом ні про що тобі не каже? Чи ти думаєш, в мене жарти такі? 
Фредерік здригнувся від різкого тону принца та поспішив схилити голову.
– Я не повинен був це казати. Знаю. Проте, ця дівчина зовсім не підходить на роль королеви. Не виділяється нічим. Надто звичайна. Виходить, плітки про вашу закоханість правдиві?
Ештон посміхнувся. Останнім часом палацом ширилися чутки, що його несподівано  засліпило кохання і фаворитка змінилася. Але він сам допоміг поширитися цим пліткам, тримаючи під контролем людські думки і спрямовуючи їх в потрібному напрямку. 
– Мені подобається цей тип дівчат. Поки я буду добре відноситися до неї, вона теж мене не зрадить.
З самого початку відбір був влаштований через жадібних чиновників. Прикриваючись благородними намірами, вони усіляко намагалися одружити його зі своїми доньками. То ж він знайшов чудовий вихід з нареченою з іншого світу, хотів обрати підходящу дівчину, але напередодні першого випробування доверені люди повідомили про візити канцлера до родичів наречених.
А на балу вдруге побачив Мар'яну. Дівчину, яка взагалі не повинна була тут знаходитися. Але в той же час ідеально підходила йому. Ештон найбільше цінував лояльність, бо, завдяки гіркому досвіду брата, чудово знав, наскільки сильно краса може замаскувати отруйну змію. І усі потрібні якості у цієї дівчині з Землі були.
Принц  глянув на опущену голову Фредеріка. Хоча виразу його обличчя Ештон не бачив, та міг здогадатися про думки помічника. 
Не зводячи з нього погляду, Ештон повільно заговорив:
– Тобі не варто хвилюватися за Мар'яну. Я дам їй все, чого вона тільки забажає і буду найтурботливішим чоловіком. Вона навіть буде заздрити сама собі.
Звичайно, поки вона буде вірна йому.