Розділ 2

 ****

В світлому королівстві Туман(і не питайте мене про назву, я не в курсі його походження) зараз був останній місяць весни. На вулиці приємно гріло сонечко, зеленіла трава і цвірінькали пташки.
Хороша погода була єдиною радістю. 
Я, проклинаючи усіх на світі, йшла по стежинці, гадаючи над важливим питанням: зняти туфлі зараз чи почекати поки не повернуся до своєї кімнати? Якщо хтось побаче мене босу, то почне читати лекцію про не гідну для леді поведінку. 
Але і поруч свідків немає.  Навіть дівчина, яка зазвичай мене завжди супроводжує, після моїх запевнянь, що я йду відпочити, залишилась попліткувати зі своєю подругою.
Так, мене потенційною дружиною принца не вважають, через це за мною постійно не спостерігають. Уся королівська увага(дякую боженька за це) прикута до фавориток. 
Озираючись на всі боки,  я все ще сумнівалася,  та потім трохи підняла ногу і рука потягнулася вниз.
– Що ти робиш?
Незнайомий чоловічий голос злякав ледь не до смерті! Я стояла в цей момент на одній нозі, через це не втримала рівновагу і почала завалюватися вперед. Якраз на незнайомця.
Він наче оцінив перспективу зловити мене, але з байдужим виглядом відступив в сторону і тому я встигла лише вхопити край його кишені. З відірванним клаптиком тканини впала на землю. Не пом'якши моє падіння трава, то напевно  долоні були б поцарапані.
Одразу кинула на нього розгніваний погляд через плече.
– Знущаєшся?! Так важко було допомогти?
– Як смієш дивитися на мене! - прогримів його голос зверху. – Схили голову переді мною! Я - принц!
Уважно подивилася на нього. Гарне обличчя і статура.  Приблизно мого віку. Проте, одяг був з дешевої тканини і вчора  бачила такий крій у охоронців. Де ви бачила члена королівської родини, який буде гуляти по своєму замку в уніформі охоронця?
Принц, кажеш?! Шахрай він звичайний!  Явно від нудьги захотів розважитися за мій рахунок!
Зробила дуже зляканний вигляд, підскочила і швидко проговорила:
– Ох, пробачте, Ваша Високосте! Я тут всього декілька днів і не впізнала вас! - Наче вклонилася, але одразу ж підвела погляд.  Примружила очі. 
– Одразу б...
Договорити йому не дала моя рука. Хвацько схопивши юнака за вухо, засміялася диявольським сміхом.
– Так ти думав, що я скажу?! Ще й хотів, щоб я тут впала на коліна! Ти в дзеркало себе коли останній раз бачив? – Слідуючи бажанню доторкнутися до шкіри, пальцями я потягнула за його щоку. Темно-блакитні очі напроти мене холоднішали  і темнішали з кожним новим словом.  – Принц! Ха! Тоді я майбутня королева!
– Тобі що, жити набридло? - відчепивши руку від свого вуха, хлопець підняв на мене розлючений погляд.  – Хоч знаєш...
– Ваша Високосте, от де ви!
Хлопець повернувся,  а я побачила, як до нас швидко йде Фредерік. Він був помічником принца і саме з ним я познайомилася ледь не одразу після того, як прокинулася.
Зиркнула на хлопця. Та бути того не може! Невже й справді принц?! Тоді я у великій халепі!
Недовго думаючи, чкурнула в найближчі кущі. В мене наче відкрилося друге дихання  - так швидко я уносила звідти ноги! Куди тільки ділася втома, та й кущі не стали перешкодою на моєму шляху!
Принц мене в очі не бачив раніше, а його помічник може й не зрозумів, що то за диво дивне було. Раптом пощастить і цей високородний телепень забуде про мене?
– От вмієш ти, Мар'яно, вляпатися по самі вуха!
Та все ж, той принц сам винен! Чого він ходить в одязі для охорони?!
Подивилася на свої руки. Хвилину тому я торкалася ними до обличчя принца і швидше за все забути він мене ще довго не зможе.  Тому треба не попадатися монаршій особі на очі! А ще краще вилетіти в цьому турі відбору!
**
– Йди швидше сюди! - Принц був злий і хотів показати дівчині,  як вона помилялася.  А потім покарати за її помилку!
– Що сталося, Ваша Високосте?
– Тут...
Він с переможним виглядом повернувся в сторону, де стояла дівчина, але її і сліду не лишилося. 
Вона посміла втекти?! І, напевно, чула ж слова Фредеріка! Незважаючи на це і, знаючи свою провину, вона обрала втечу. Сподівається десь сховатися? Від принца?
– Ваша Високосте?
Ештон відкрив рот, збираючись розповісти все, та потім заспокоївся. Як він міг сказати, що пару хвилин тому його схопила за вухо якась дивна леді. Скільки жахливих пліток буде гуляти палацом!
Нізащо!
Він знайде ту дівчину сам і ця історія піде в могилу. Можливо, навіть з нею.